Кобзар Василь Нечепа каже, що професор Василь Яременко вже й сам часом забуває скільки йому років. У товаристві чарівних дівчат – молодший, з-поміж козаків – раптом старший. Але як би там було — перескочив 90! І ото в такі літа ні дня не сидить вдома. Вчора був іменинником сам, а сьогодні зрання він вже на Оболоні, в університеті Бориса Грінченка, і не проминув нагоди, аби зайти, привітати з уродинами свого учня – Валерія Ясиновського.
13 лютого – Всесвітній день радіо. Навіть у перші роки Незалежності України (не кажучи вже про радянську добу, коли у пріоритеті було все радянське, у т.ч. й професійне свято – День радіо, яке в СРСР відзначали щороку, 7 травня) ми про цю пам’ятну дату взагалі нічого не знали і не чули. А тепер знаємо: дата святкування 13 лютого була вибрана не випадково.
Мені здається, що історія з польськими фермерами – це серед іншого наслідок політики ЄС з регулювання ринків. Я коли вперше про це почув, то був дуже спантеличений. Там фермерам (припускаю, що не лише їм) і не лише в Польщі доплачують з бюджету ЄС за те, щоб вони не вирощували певну продукцію. Розумієте?! Їм платять не за роботу, а за те, що вони роботу не виконують.
Втретє за ніч прокидаюсь через тривожні сновидіння … Заглядаю на годинник: 4:00. Намагаюсь знову заснути, рахуючи в думках до 10-ти, потім до 20-ти, до 50-ти і навпаки… Сон не йде, а в голові бринять думки про наших оборонців, про двоюрідних братів, які з першого дня на війні, про рідних, які досі перебувають під окупацією, про перші дні повномасштабного вторгнення, про сотні тисяч невинно вбитих країною-людожером дорослих і дітей, про беззахисних тварин, про…..
Я вдруге за півтора року повернувся додому. Перший раз суспільний настрій був геть не той, що сьогодні, і це не так кинулося в очі: Київ – не місто, що воює. Не столиця країни, що воює. У Києві про війну нагадують тільки малопомітні, сором’язливі написи на стінах: «Укриття».
