Він прийшов, посоромивши американську, британську і російську розвідки. Щоправда, останні не мають ні сорому, ні честі… Але фактом, міцним, як горіх, є те, що Україна не впала від російського удару навіть на 100-й день Широкої війни. Казала ж Ліна Костенко, що Україна – то дуже серйозно, а європейці не вірили… Азіяти, у Ємені чи Сирії, не тільки не вірили, але й не знали про Україну, а тепер голодують через блокування росіянами поставок українського зерна.
Світ зі здивуванням помічає велич і значення України, що її занедбали світові правителі – сполошилися Німеччина з Францією, бо Україна, та ще й у союзі з Британією, Польщею і країнами Балтії, стає світовою потугою, яка затьмарює вицвілі демократії Старого світу, з’їдені шашелем толерантності корупції, прикритої ширмочками виважених слів.
Я ж у сотий день Широкої української війни розповім реальну історію з півночі Чернігівщини.
… Це було, коли у нас тут «шарили» російські окупанти. І ось в одному маленькому селі за якихось пару десятків кілометрів від російського кордону зайшли вони до діда – він сховався в хаті, а ті, поникавши подвір’ям, угледіли і забрали… самогонний апарат.
Російське злодійство обурило діда до глибини української душі – мало того, що прийшли незвані, так ще й украли. Та й що – самогонний апарат!. Він взяв рушницю мисливську, сів на мотоцикла і подався навздогін мародерам. У лісі наздогнав – вони їхали вантажною машиною. Дід на ходу (!) запалив «коктейль Молотова» і закинув у кабіну. Вогонь у кабіні — і машина врізалась у дерево. А дід з рушниці спокійно, мов на полюванні, застрелив двох росіян.
Та це ще не все.
На цьому історія не закінчилась: дід приїхав до наших поліцейських здаватися: «Я двох людей убив!». Поліцейські розпитали діда, подзвонили в СБУ – там посміялись, кажуть: «Так що йому тепер – медаль давати?». А дід не може з тями вийти чому його до вязниці не саджають…
Я довго сміявся цій правдивій історії, бо в ній – наш український характер: і щодо самогонного апарату, і щодо права приватної власності, і щодо добровільної явки з повинною… Мені це нагадало анекдот, коли подібний дід приходить до українського священника на сповідь за вбивство москалів, а той послухав і: «На сповіді треба про гріхи казать, а не хвастаться!».
Отож і кажу – ця війна Широка. Бо якщо отак воюють навіть сільські мирні українські діди, то хто може перемогти таку націю?! Я радий це ствердити не тільки у сотий день Широкої війни, але й у свій 58-й день народження…
… І ранок на Сіверщині прийшов тихим та хмуруватим після вчорашнього дощу, і гнали вгору жита і трави, і молилися до Неба батьки і родичі воїнів, які боронили світ на гарячому півдні та скривавленому сході, і чув Пан Бог молитви зраненої української землі і приймав душі загиблих, числом яких ще вжахнуться живі, і кувалася прийдешня Перемога. Бо не може Зло безкарно плюндрувати Божу красу і творіння Його рук.
P.S.
Той прапор на світлині — не якийсь абстрактний, взятий з просторів інтернету — ні, це реальний прапор на капличці чернігівського цвинтара в Яцево, пробитий осколками російських снарядів. Кацапи били по цвинтарю, саме по квадратах, де поховані воїни АТО — і мертві не дають їм спокою!
Василь Чепурний
