Мій останній день на дослідницькій стипендії в Chatham House припав на виступ посла України у Великій Британії Валерія Залужного. Це була надзвичайно потужна промова, повний текст якої можна легко знайти в медіа. Тут напишу про свої враження. Я вперше бачила і чула Залужного наживо.
Щойно він вийшов на сцену, на очі набігли сльози – якось страшенно розчулилася від думки, скільком ми, українці, завдячуємо йому за те, що Україна вистояла. Знаю, що в інших українців у залі були сльози, коли він говорив про те, що нам потрібно просто мати можливість жити на своїй землі у мирі і знати, що в наступні сто років на нас ніхто не нападе.
Навіть британка поряд зі мною після події була зворушена. Залужний був дуже професійним, щирим, часом жорстким, але без хамства. Під час сесії питань і відповідей він 
говорив про те, що деякі питання звучать так, наче для Заходу наша війна – це досі далеке і не зрозуміле шоу. Він наголошував на тому, що Україна воює не лише з Росією, а з коаліцією авторитарних держав (Іран, Північна Корея, Китай), яка постійно збільшується.
Захід, на думку Залужного, не працює над стратегією колективної безпеки, яка враховує протистояння цій коаліції автократій. Він сказав, що через брак допомоги Заходу Україна не змогла переламати ситуацію на полі бою у 2023-му і саме тому війна перейшла у затяжну фазу, кінця якій не видно – саме цю тезу переважно забрали на заголовки медіа.
Дуже обережно відповів на питання про вибори у США (бо зараз будь-яка заява українського посадовця може бути трактована як втручання у вибори).
Залужний постійно повертався до питання того, наскільки захід усвідомлює загрозу Росії та її союзників, і наскільки реалістичні очікування, що сама Україна зможе її подолати. З аудиторії запитали, коли Україна почне мобілізувати жінок? Він відповів, що хоче вірити, що Європа знайде спосіб зупинити Росію в інший спосіб, а не руками українських жінок.
Я дуже рада, що була присутня на цій події (це предмет заздрості моєї дитини, яка мріє про рукостискання і фото з Залужним – після Бориса Джонсона і Кіра Стармера). Хоч я вже офіційно не співробітниця Chatham House, але буду і надалі долучатися до його проєктів у статусі асоційованої дослідниці. Також незабаром має вийти результат моєї річної роботи – дослідження про українців за кордоном.
Ольга Токарюк
