Після того, як путін тріюмфально обраний на ще одну каденцію (яка несподіванка! шок! сенсація!), їхнім опозиціонерам в екзилі не можна зупинятися на акції «полдень против путина» — треба невпинно й мужньо рухатися вперед. Із варіянтів, запропонованих гострослівними коментаторами в соцмережах, мені найбільше до душі припала ось ця пропозиція: полночь против путина.
Аби не збавляти активні темпи й вражаючі масштаби протистояння путіну, варто кожної неділі:
– рівно опівночі вмикати старовинний російський романс і наспівувати його проти путіна
– рівно опівночі відкривати томик Чаадаєва і зачитувати 2-3 абзаци проти путіна
– рівно опівночі запалювати у віконечках по всему світу поминальні лямпадки за Навальним, Нємцовим, Політковською, Новодворскою та іншими жертвами режиму путіна
– рівно опівночі виходити на балкон і пускати кільця з диму проти путіна
– рівно опівночі клякати на коліна та надсилати в небо натхненну молитву про навернення чорта до людської раси.
Креатив вітається.
… Ну, а паралельно до двох сосон «полдень-полночь» існує інша реальність. У якій путін дуже щирий, коли каже, що це війна росії за себе, росію. Так, авжеж – за право бути варваром, утверджувати анти-світ і сповідувати анти-норми, за звання світового терориста. Це їхня війна за їхню онтологічну чорноту, за справжнє нутро без гриму й гримас, за акумульовану століттями каламуть.
Останні їхнні вибори тому доказ: росія – монолітний екзистенційний ворог, з якого не лише тупо, але й злочинно вичленовувати народець від лідера, чи велікую культуру від соловйово-пропаганди, чи рос.язик від ядерної зброї. Там не існує нічого, що б не привело до шовінізму, зверхності, нетерпимості та цілого букету ментальних девіяцій. Там усе балістичне.
Тепер, коли їхнє оліцетворєніє заходить на ще одну смертоносну каденцію, з боліт ми отримали апробоване століттями повідомлення: їхнє буття не передбачає буття України. В їхній візії ми можемо існувати лише під ними. Що й треба було довести.
Усі потвори страшні якраз через справжність.
Остап Дроздов
