Цікаво, чи доводилося бодай колись чути нинішньому диктатору лукашенку слова великого білоруса Янки Купали (Івана Луцевича) з поеми «Бондарівна» («Бандароўна»), написаної майже 110 років тому за сюжетом української пісні. Вона тоді була присвячена українцям, про яких Поет ніби пророче сказав таке:
Стогне змучена Вкраїна,
В небо шле прокляття.
Все ж бо нищать і грабують
Зграя та багаття.
Той народ терпіти вміє
І помститись вміє,
Як гнітюча чорна кривда
Злом запломеніє.
Нібито про дні сьогоднішні. Але є в цьому і ключове Слово Правди та Справедливості. Так, Український народ «терпіти вміє», але не тільки. Бо «І помститись вміє». А тому, коли б цей недобілорус-лукашенко «вчився так як треба» та трохи був би обізнаний із творчістю своїх класиків, то він запам’ятав би на вік, що за ті злочинні його діяння, скоєні проти України зі своїм спільником, нацистом путіним, Україна таки йому «віддячить».
Адже з його чорного наміру та дозволу, з «його» території рашистська нечисть віроломно напала на нашу землю, вбиваючи, гвалтуючи та грабуючи українців. За останні дні саме з території лукашенківської білорусі здійснюються масовані ракетні атаки на українські міста і села. Вічно незмита кров убитих і покалічених українців на руках саме цього звироднілого тирана-сателіта, якого разом з його кремлівським людожером світ зобов’язаний називати лише терористами та людиновбивцями.
Складною, страшною, незбагненно аморальною є політика ХХІ століття, коли за вчинене варварство і дикунство такого вселенського масштабу настирливо відшукуються «дипломатичні підходи» для збереження «обличчя» цих потвор новітнього часу. Певен, що в підручниках з історії (і не тільки) ці два диявольські ймення будуть написані не просто з найдрібніших літер. Ні, вони (путлєр-лукашенко) стануть «еталоном» огидності, звірства, людиноненависті.
Однак навіть найгостріших емоцій замало, щоби здолати зло. Українська держава, яка представляє інтереси Українського народу має адекватно визначитися з наступною «братньою» країною, що зветься лукаш-білоруссю. Бо як інакше можна її називати, коли щоденно з «братського» боку несеться для українців смерть!? Держава-терорист! Як «величати» вбивцю-лукашенка, цього кремлівського блазня!? Терористом! Злочинцем, що безустану чинить злочини проти людяності!
Українці сподіваються, що на новій «нюрнбергській лавці» знайдеться місце (поруч з путіним) і для цього кривавого збоченця. Дивно, що Україна й досі перебуває з лукашенківською сатрапією в «дипломатичному флірті», а доморощені «політики», що роками видавали «лукашенківський стандарт» як взірець та мірило істинності, й досі не повипадали з верховинних щаблів владоможців.
Гадаю, що настали вже ті часи, коли тільки зболена трагедіями правда стає вогнем очищення. Дипломатія не може творитися з молохом, людожером, ізгоєм. І щоби справдилась спадкоємність великої вольності, закладена в словах Я.Купали:
Нам не страшні Сибір,
остроги…
В душі я вільний кожну мить,
Таки я буду вільно жить!,
то треба, нарешті, покінчити з ілюзією «лукашенківщини», що є наймерзеннішим виплодом русні та кремлівського рашизму.
Георгій Філіпчук
