Політика

Про нашу відповідальність

Прочитав міркування чудового письменника Мирослава Дочинця (“Щодо заяви Джозефа Байдена”), де він пише: ми, українці, доклалися (це м’яко кажучи) до творення Російської імперії і саме Україна стає наріжним каменем, об який вона розіб’ється. Все так, але це не все. Російська, як і радянська, імперія була створена переважно українцями (при співучасті татарів, німців, євреїв та грузинів).

Чесно кажучи, це наша відповідальність. І зараз, коли російська імперія має луснути, ми не можемо чутися жертвою, яку весь світ мусив би захищати, а ми вдячно кланяємось…

Ми маємо заявити свої права на освоєні нами російські — і територію, і літературу, і культуру загалом. Бо чому б ми мали відмахнутися від освоєної нами нафтоносної Тюмені, де навіть є місто, назване на честь українця — Муравленко?! Чи від нашого Зеленого Клину, де навіть була українська республіка?! Чи від Камчатки, де наш полтавець — засновник Петропавлавська-Камчатського — добродій Завойко вирощував у теплиці помідори?! Чи від заснованого українцем Хабаровська? Не кажучи вже про нашого Миколу Гоголя, від наших Кубані і Стародубщини?! Чи маємо забути про українців, які християнізували Сибір неісходиму?!

Перелік довгий…
А суть його в тому, що при глобальному переділі світу, який зараз роблять Китай і США, де Росія плутається під ногами у великих і погрожує війною, ми, українці, маємо вести перемовини хіба з Китаєм. Нагадуючи йому, зокрема, про Нерчинський договір, укладений завдяки українцю — сіверському гетьманові Дем’яну Ігнатовичу, якого ще називали Многогрішним. Нагадуючи про всі ті українські анклави, які можуть стати українською заявкою на світову суб’єктність у новому світі.

… Тож анекдот про спокій на українсько-китайському кордоні не такий уже й абсурдний…

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.