Минуло 230 днів повномасштабної війни путлєрівської раші. Держава-терорист бомбардує Київ, Україну, нищить дитячі майданчики, пам’ятники, цивільну інфраструктуру, вбиває мирних людей. Біль, гнів, лютість, крик і лайка. Усе пересипано. Як сьогодні непросто людині дотримуватися біблейського заповіту: «Гнівайтеся, та не грішіть», коли ординська нечисть в агонії ненависті вбиває, руйнує, ґвалтує, ненавидячи все живе, українське.
Хто тут здатен «не противитись злому», підставляючи другу щоку, щоби вдарили ще. Тому українці читають Святе Письмо сповна, інакше, знаходячи в Ньому ті смисли й сенси, суголосні нашій борні за Свободу. Візьміть повну Божу зброю, — сказано там — щоб дати опір дню злому, і, все виконавши, витримати. Візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного.
Отож з нами мусить бути меч, шолом і щит. Для захисту Правди, для Перемоги над зайдами. Але найголовніше – дайте, продайте, нарешті, Україні необхідну ЗБРОЮ!
Щоби палали вогнем розплати їхні «кримські мости» і кремлівські бункери; каралися руками справедливих месників московські людожери й зрадники-колаборанти; щоби мати силу навічно «затикати пельку» тим політикам, що «запросили» в наш дім війну; щоби земля українська позбавилася того депутатського кублостану на кшталт богуцьких, які напередодні терористичної ракетної атаки русні пробелькотали: «було б зрозуміло, якби вони (роzіяни) стирали з землі Західну Україну, боролися б з «бандерівщиною». Але вбивати масово і знищувати саме південний схід, який вони вважали «малоросією» — це за межею».
Що це? Недоумкуватість. Чергова спроба сегрегації України, поділу єдиного Народу на бандерівців та малоросів (як у часи януковича), чи зневажливе ставлення цієї «любітєльніци булгакова» до великих Українців, з іменами та ідеалами яких Воїни захищають Україну.
Хоча всім, мабуть, зрозуміло, що не велено подібним всує згадувати пошанований народом Рід Бандери, який присвятив життя служінню Україні. Нагадую про це, оскільки саме в ці дні (15 жовтня 1959 р.) московський агент Сташинський убив Степана Бандеру. У русі опору загинув його молодший брат Богдан. 1942-43 рр. у концтаборі Аушвіц вбито братів Олександра та Василя. Совєтська влада знищила Батька, а сестер Оксану Марту-Марію, Володимиру заарештували й заслали до Сибіру.
Такою страшною була ціна відданости Україні цієї славної родини. Але Його ідеали, чин, світоглядні й етичні розмисли, прозорливість щодо політичного життя світу та України продовжують зберігати свою значущість.
Провідник, Будитель, Воїн. У статті «До засад нашої визвольної політики» Степан Бандера писав, що «Українська національна революція – це боротьба за саме життя і волю народу і людини; боротьба проти московського імперіалізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою нівечить народи та людину».
Він стверджував, нібито прогнозуючи сучасні реалії, що українська національна революція складатиметься з трьох фаз. Перша і друга — це затяжна визвольна боротьба, третя – державного будівництва, будування на місці знищеного СРСР незалежних національних держав».
Отже, в самій авторській концепції української революції знаходилася ідея визволення шляхом боротьби всіх народів, поневолених «московсько-большевицьким імперіалізмом», на тлі якого мають утворитися незалежні національні держави, а «російська держава має бути обмежена етнографічно-російськими землями».
Дуже важливий складник його програми — необхідність всезагального спротиву московії, не локалізуючи боротьбу у власних національних кордонах. Бо сепаратні визвольні змагання одного народу без боротьби інших народів та координації їхніх дій, зазначав він, створюють вигідну позицію для кремлівських імперців, які «успішно» воюватимуть лише з кожним окремішно. Тому запоруку успішности боротьби Степан Бандера вбачав лише в «одній загальній, скоординованій дії, спільному визвольному фронті, який дає шанси визволитись іншим народам».
Стратегія і тактика цього незламного борця за волю України ґрунтувалася на політичному, мілітарному, світоглядному солідаризмі, який передбачав формування спільного визвольного фронту, без якого не перемогти імперське зло, не здобути суверенності й свободи. Всі приневолені мусять бути союзними і солідарними, йдучи разом єдиною лавою проти гнобителя. Бо недостатньо бути співчуваючим, слід боротися єдиним «визвольним фронтом».
Будьмо разом! Переможемо!
Георгій Філіпчук
