Я живу, не знаючи почуття Голоду. Мої діти народились і зростають, не знаючи почуття Голоду. На жаль, моїх покійних дідуся та бабусю Голод не обійшов — як і весь наш рід загалом. Зібрав свою страшну данину…
Тому, допоки маю сили — я маю робити все, щоб мої діти, онуки та правнуки в Україні більше Голоду не знали!
І тому моя свічка на підвіконні сьогодні виглядає саме так.
Бо там, де у людей є що виставити на підвіконня, окрім свічки, влаштувати Голодомор буде значно складніше.
На щастя, українці дуже миролюбні та терплячі люди. Трударі, хлібороби, гречкосії. Більшість українців побоюються зброї, не розуміють її, і не бажають нею володіти.
На жаль, часто це працює проти нас.
Ми просто не вміємо фізично знищувати своїх ворогів, коли у тому виникає потреба. Не так виховані. Легше героїчно загинути, аніж героїчно жити та боротись. Плакати за невинно загиблими, аніж славити живих героїв та їх воїнську доблесть.
А ще ми дуже довірливі, надо до усіляких пройдисвітів. Які лише й знають, як би спритніше накинути нам на шию ярмо…
Але так не повинно бути!
Доведеться вчитись. Щоб бути готовими, як прийде час. Щоб більше не повторилось те, що було.
Ніколи знову.
Тарас Олійник
