Політика

Свічка і гвер

Я живу, не знаючи почуття Голоду. Мої діти народились і зростають, не знаючи почуття Голоду. На жаль, моїх покійних дідуся та бабусю Голод не обійшов — як і весь наш рід загалом. Зібрав свою страшну данину…

Тому, допоки маю сили — я маю робити все, щоб мої діти, онуки та правнуки в Україні більше Голоду не знали!

І тому моя свічка на підвіконні сьогодні виглядає саме так.
Бо там, де у людей є що виставити на підвіконня, окрім свічки, влаштувати Голодомор буде значно складніше.

На щастя, українці дуже миролюбні та терплячі люди. Трударі, хлібороби, гречкосії. Більшість українців побоюються зброї, не розуміють її, і не бажають нею володіти.
На жаль, часто це працює проти нас.

Ми просто не вміємо фізично знищувати своїх ворогів, коли у тому виникає потреба. Не так виховані. Легше героїчно загинути, аніж героїчно жити та боротись. Плакати за невинно загиблими, аніж славити живих героїв та їх воїнську доблесть.

А ще ми дуже довірливі, надо до усіляких пройдисвітів. Які лише й знають, як би спритніше накинути нам на шию ярмо…

Але так не повинно бути!
Доведеться вчитись. Щоб бути готовими, як прийде час. Щоб більше не повторилось те, що було.
Ніколи знову.

Тарас Олійник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *