… Це якраз той випадок, коли у кожного — своя армія, своя мова, своя віра. І своя, богом дана земля. Біда в тому, що це одна земля. Одному народові її заповів Ягве. Іншому — Аллах. І не було б проблеми, якби ці мови й віри процвітали собі на різних територіях. Або, як в древні часи, народ, витіснений чужинцями, міг зібратися й податися в інші краї, облаштовувати собі іншу батьківщину.
Нині вільних земель немає, уся поділена між державами. І щоб знайти простір для свого розвитку доводиться потіснити інших.
І не було б проблеми, якби дві мови й дві віри могли ужитися на одній, богом даній обом цим народам землі. Є багато прикладів того, що таке можливо. Але до своїх мов і своїх вір додаються ще й свої армії, покликані захищати свою землю від іновірців і іномовців. І тоді — маємо, що маємо.
Я не можу бути об’єктивним — мені ближчими є ізраїльтяни. І друзів-євреїв більше. І світ Західної цивілізації на їх боці, бо він їм цю землю й дав свого часу. А цивілізація ця допомагає й нам, та й ми самі туди прагнемо.
Але західна цивілізація — то не абсолют, її культура то не культура всього людства, її цінності можуть бути чужими для інших культур і цивілізацій, її мораль неприйнятною для інших моралей. І якщо ми вважаємо когось, хто має іншу мову, віру, культуру й мораль, дикунами й варварами, то маємо розуміти, що ці дикуни й варвари мають таке саме право вважати дикунами й варварами нас, а себе — найпередовішою цивілізацією світу.
І справа не в тому, що “все неоднозначно”. Неоднозначність передбачає можливість порозуміння. Все якраз однозначно. Однозначно — для ХАМАСу. Однозначно для ЦАХАЛу…
Євген Якунов
