Осінній листопадний день — час душевного неспокою! Осінь! Скільки живу в столиці, стільки й дивуюся її таланту: палітрою гарячих фарб поволі розмальовує деревостій в парках і скверах, щоб зачарувати мене, вже підтоптаного і зневіреного буднями війни – живописними картинами листопадових барв, які не в змозі передати найталановитіший художник.
Зачаровано надивившись природне диво, прощаю рудолистковій малярці навітряні вечори і вже прохолодні ранки, дрібні дощі, її мінливу вдачу, а на серці – розпач і зневіру од тривог.
Осінь, як та красуня з малої батьківщини, що все ще з’являється уві сні в соняшниковому суцвітті своєї привабливості та принадності. Осіннє розмаїття нерукотворних барв, відтінків та сумішей, навіть мені, письменнику – не раз баченому в усіх куточках держави бунтівничість листопадової зваби – неможливо осягнути. Голубий прозорий небесний фон посилює жовті тони, пом’якшує вогненно-багрові, надає особливого відтінку залишкам зелених. Вранці промені сонця пронизують хмари-тумани, які вночі важко падають на розхристану й готову до зустрічі з памороззю, землю – дерева тихо-повільно замінюють елегантне листячко на золоті монетки, і перед очима відбувається чудо – довколишній світ умить оживає і починає світитися кольорами, наче зсередини. Павутинки бринчать свою мелодію, білочки заготовлюють на зиму орішки, котики та їжачки бавляться серед листячкової ковдри, ніжаться.
Уранішній серпанок іноді зберігається і вдень, надаючи всьому, що охопить погляд, легкий, ледь помітний відтінок блакитного. Від такої краси стає то радісно, то сумно, душа марно намагається збагнути раптово – недоступне, не може враз збагнути, що це загостювала осінь, у голову пнуться спомини про чарівні години, про не тільки природню, а й земну та душевну чарівність.
Симфонія осінніх барв із кожним днем збагачується, ось уже й початок листопада стає все більш розкішно-казковою справжністю, її передобіднє сонячне звучання досягає апогею, апофеозу, – і жодної фальшивої ноти, ніякої дисгармонії! Чари осені, мабуть, у їхній швидкоплинності, ефемерності – достатньо пориву безжального вітру-хвалька, важкої темної хмарини, насиченої холодним дрібним дощем, і все навколо змінюється. Як злий чаклун наворожить. І цю мить треба не пропустити, вхопити – поглядом, руками – розмальовані природою листочки, пригорнути, намилуватися. Та й Київ тихоплинно заколисує осіння пелена.
Та поки що, бо лише початок осінньої симфонії – всюди царює тихо-сумна атмосфера осіннього прощання, в перемішку з сонячною мжичкою, яку до нестями люблю за її тихоплинність, у природі вiдбувається таїнство метаморфози. Але на серці тривога – війна…
У такі неспокійні, та все ж – блаженні та звабні дні осіннього раю, в моєму, хоч і неспокійному серці, змішуються з почуттями рядочки поетичних слів:
Осінній день – теж для кохання час, // Хоча вже смуток грає своє свято. // Та пензлі осені зачарували нас, // Бо в тих малюнках споминів багато. // Свої чуття в багряну даль несу, // Не розділю на кола і квадрати…// Спасибі, осене, що ти, сховавши сум, // Й щасливий спомин вмієш дарувати.
… Як хочеться надихатися насолодою осінніх барв – у тиші та мирі!
Віктор Жадько
