Батько не любив хризантем. Ще будучи доволі молодим, писав про це у своєму щоденнику, зізнаючись при тім, що вони йому пахнуть цвинтарями й потойбіччям. Здається, тоді ж пише про нелюбов і до цвинтарів і цвинтарної тиші, хоч розуміє, що на землі ми живемо коротке життя, а на цвинтарі оселимося навічно… А вже після трагічної смерті старшого 20-літнього сина часто ходив на цвинтар. Ходила з ним і я.
Осінній листопадний день — час душевного неспокою! Осінь! Скільки живу в столиці, стільки й дивуюся її таланту: палітрою гарячих фарб поволі розмальовує деревостій в парках і скверах, щоб зачарувати мене, вже підтоптаного і зневіреного буднями війни – живописними картинами листопадових барв, які не в змозі передати найталановитіший художник.
… Це якраз той випадок, коли у кожного — своя армія, своя мова, своя віра. І своя, богом дана земля. Біда в тому, що це одна земля. Одному народові її заповів Ягве. Іншому — Аллах. І не було б проблеми, якби ці мови й віри процвітали собі на різних територіях. Або, як в древні часи, народ, витіснений чужинцями, міг зібратися й податися в інші краї, облаштовувати собі іншу батьківщину.
Чи «дякувати» Зеленському за те, що Україну, вже, по суті, злили на Заході? І що Перемога від нас ще далі, ніж досі була? Так, але не Зеленському одному. Кулеба і Єрмак винні ще більше. Фатальна помилка – розраховувати тільки на одного партнера, навіть дуже сильного, як здається. Така помилка в політиці — рівноцінна самогубству.
Ісламський проповідник сів у таксі в Лондоні і вголос сказав таксисту: «Брате, будь ласка, вимкни радіо, бо, як сказано в Священному Корані, мені заборонено слухати музику, бо в часи Пророка не було музики, особливо західної, яка є музикою невіруючих».
