Політика Суспільство

Відкритий лист політикам на Заході

Я хотів би, щоб цей текст поширювали, копіювали на приватні сторінки у соціальній мережі і перекладали різними мовами. Щоб мої думки почули і прочитали іноземці від простих людей до політиків.Отже, я — не військовий. Я ніколи не прагнув бути військовим. Я — кандидат історичних наук, дослідник, музейний працівник. І трохи письменник.

Я повинен присвячувати час дослідженню історії, написанню наукових і науково-популярних праць. А ще — художніх книг. Бо мені це подобається і, навіть, виходить. Але останнім часом я військовий. Бо в моїй країні війна. Ми щодня вступаємо в артилерійські дуелі, в яких один вдалий приліт ворожого снаряда перетворить нас на фарш.

Ми спимо в кузовах на ящиках в неймовірній тісноті, а миємося в теплій воді раз на місяць. Коли дощ — ми мокрі, коли болото — ми брудні, як чорти (а миємося раз на місяць, нагадую, і то не факт, що наступного місяця випаде така нагода). А коли був мороз, мої побратими відморожували собі пальці. Їмо ми, коли є вільна хвилина, а не коли час їсти чи є апетит. Спимо настільки нерегулярно, що я не знаю, чи зможу коли-небудь вернутися у свій стандартний графік з 23-х до 7-и. При цьому ми є пріоритетною ціллю для ворога. І нас можуть спробувати знищити різними способами, до того ж у кожен момент.

І в подібних умовах, якщо не у важчих, зараз знаходяться в Україні тисячі істориків, письменників, бухгалтерів, банківських працівників, айтішників, учителів, дизайнерів та інших, геть мирних професій. Їх убивають зі 152-го калібру і з Точок-У, по них прилітають кулі і ВОГи, касетні і фосфорні боєприпаси. Хтось із них уже загинув. А хтось ніколи більше не повернеться до свого фаху, бо вигорів. Але всі вони продовжують воювати. Бо за нами Україна. Бо, якщо ці люди складуть зброю — їхні батьки будуть убиті, дружини і доньки зґвалтовані, а житла зруйновані або конфісковані.

І, коли вустами політиків Франції, Італії, Німеччини та інших країн нам пропонують скласти зброю, погодитися на втрату територій, надати росії якісь гарантії безпеки (абсурд!!! росії не потрібні жодні гарантії безпеки, це її сусідам потрібні гарантії від загрози з їхнього боку)… То я відчуваю лють і глибоку огиду. Огиду до цих нікчемних людей, які через свої упередження або ж завдяки брудним путінським грошам готові приректи мою країну на поглинання, на повільну і болісну смерть. Огиду і лють до тих, які мають величезні можливості, щоб допомогти подолати кризу, але натомість прагнуть, свідомо чи несвідомо, до того, щоб її поглибити. Бо навіть цілковита капітуляція України не вирішить проблеми світової безпеки.

Навпаки — підштовхне росію до нових загарбань.

Нам не потрібні пропозиції здатися. Якщо ви не готові воювати разом з нами проти оскаженілого ворога, то допоможіть нам зброєю, грошима, санкціями. Нам потрібно дуже багато всього, щоб перемогти росію і, таким чином, різко знизити рівень глобальної кризи.

Але в нас є головне — мотивація. У нас є історики, готові спати на ящиках по п’ять людей на два спальні місця і тижнями місити багнюку без можливості помитися. У нас є бухгалтери, які готові місяцями їсти лише кашу з тушонкою. У нас є молоді студенти, які свої найкращі роки проводять під загрозою смерті. І вони нікуди не подінуться — хіба що їх усіх повбивають. За вашої згоди. Україна буде боротися або до перемоги, або доки зможе чинити опір.

А що будете робити ви?!! У ваших заможних країнах?

З повагою,
кандидат історичних наук,
письменник, автор шістьох книг,
наразі — молодший сержант ЗСУ
Назар Розлуцький

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.