Політика Суспільство

Війна з метою-максимум і мінімум…

Повномасштабною війною засмерділо ще навесні 2021 року, коли путін збагнув, що новий український президент і новий український уряд не квапляться виконувати кремлівські забаганки (маю барʼєр називати цю війну «широкою», як чимало моїх авторитетних френдів, бо для мене «широкий» – то майже поезія). На руку кремлю грали також політична недосвідченість, я б сказав, певна легковажність нової влади, а також переконання, що в неї інфільтровано досить аґентів і зрадників, і просто хаос від зміни влади.

Схоже, російський напад уздовж усього російського і частини білоруського кордонів мав кількапланову мету: мета-максимум – за кілька днів захопити Київ, столицю незалежної, суверенної європейської держави; мета-мінімум – пробити суходольний коридор до Криму.

Якщо ґранд-мети загарбники не досягли, то друга, як ми бачимо, втілена. Без сприяння зсередини України чи принаймні невміння/небажання належно організувати оборону на цьому напрямку (брак скоординованості), це було би неможливо.

Я був упевнений, що напад відбудеться довкола «західного» (а тепер уже й нашого) Різдва, коли Європа й Америка «розпружаться», святкуватимуть і їм буде не до «якоїсь України». У цей час я був у Львові, і ми не раз зачіпали цю тему в колі знайомих і колег на роботі, хоча якраз про неї найменше хотілося говорити.

Коли нападу не сталося, я відчув певне тривожне полегшення. Тепер пишуть, що західні розвідки ще восени попереджали про війну саме на лютий. Ніч на 24 лютого я спав непробудно, як рідко коли останніми роками, і, мабуть, тому, що добре виспався, встав незвично рано, відкрив стрічку новин і довідався, що почалась війна.

Я сконтактувався з найближчими та родиною, розкиданою по всій Україні, відтак з редакціями німецьких, австрійських і швейцарських щоденників, з якими мав контакт. День був зіпсутий. І рік. Попри те, що я багато висловлювався і наприкінці року вийшов нарешті мій найголовніший на сьогодні роман, в якому, зокрема, розкриті й механізми того, з чим ми врешті зіткнулися.

Востаннє так гидотно, як 24 лютого 2022 р., я почувався, коли відійшов мій брат – раптово, несправедливо і трагічно…

Тимофій Гаврилів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.