У весняно-грозовому повітрі, крім вірусів, повисли тривожні запитання. Чи буде війна з Росією? Вона триває сім років поспіль. Просто дехто цього не бачить, чи то пак не хоче бачити.
Чи хоче Росія справжньої війни з Україною?
Так. І далеко не тільки Путін.
Чи готова Росія до такої війни?
Цілком.
Чи потрібна їй така війна?
Так. Ненависть і насмішки Заходу не гоже прощати. Міру готовності англо-саксів допомагати Україні слід перевірити. З коштовним баластом днр/лнр треба щось вирішувати. Підупалий рейтинг треба піднімати. Порожні водосховища в Криму треба заповнювати. Протестні настрої всередині країни треба відволікати.
Зупинити наступ на п’яту російську колону в Україні потрібно, доки не пізно. Для політичних торгів із Європою залишився останній аргумент. Безвладдям в Україні варто скористатися. А також – притлумленою реакцією на можливі значні жертви в часі розгубленості від ковід-пандемії…
А тепер запитання головне: чи готова Україна захистити себе від такого страшного ворога?
Влада ні. Армія – наполовину. Але це ніскільки не вирок ситуації, якщо згадати великого знавця воєн Наполеона: «Військових сил недостатньо для порятунку країни, але, коли її захищає народ, вона непереможна».
Тільки це екзистенційне питання вирішить, чи підуть вони війною на Україну і яким буде її результат.
Мирослав Дочинець
(картина Франца Мазереля)
