Про Ганну Арсенич-Баран сказано немало і все правда. Але несказане також важливе. Скажімо, варто наголосити, що вона походила зі знаменитого на Галичині роду Арсеничів — Микола Арсенич-Березівський був головою служби безпеки ОУН, а Петро Арсенич — відомим фольклористом, одним із засновників відродженої «Просвіти» на Івано- Франківщині уже за нашого часу.
Зауважу, що й Ганна Василівна була членкинею правління міського у Чернігові товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка. А про оунівця Арсенича почитайте — він створив таку службу безпеки, що вона тривалий час конкурувала в таємній роботі з німецьким гестапо і російським НКВД. Дивно — чому досі про цього легендарного чоловіка нема захоплюючих романів і кінофільмів? Чи, може, я не знаю про такі?
Ганна Василівна не хвалилася такими родичами, та коли я спитав — чи ж вона з тих Арсеничів — відповіла ствердно, хоча, звісно, це не близькі родичі та все ж рід накладає на людину багато характерних ознак…
Та є ще одна характерна для неї риса, про яку розповів колишній директор обласної бібліотеки Петро Грищенко. Коли він провідував в обласній лікарні важкохворого Станіслава Реп’яха, то застав його в очікуванні. Каже: «Зараз Ганна борщу принесе!». Варила вдома борщ і приносила тепленьким у лікарняну палату… Хто такий Реп’ях для Ганни Арсенич-Баран? Голова письменницької спілки? Таж ті, кого Реп’ях вивів у люди — забули про нього ще коли він був живий та вже відходив за межу в обласній лікарні, а тут галичанка, яка начебто чужа для Чернігова…
Вона стала чернігівкою — бо її тактовне викладацьке вміння, базоване на обширі знань (свідчення чого — її словники та посібники) в поєднанні з бійцівським характером щодо захисту української мови та церкви, помогло Чернігову бути більш українським, більш людяним.
Василь Чепурний
