Наступного дня після бою Усика я їхав у поїзді «Ужгород – Одеса». Поряд зі мною сиділи й лежали люди з Мукачева, Ужгорода, Львова, Тернополя, Камянця-Подільського, Одеси, і всі вони – всі як один – щиро раділи від перемоги Усіка. Власне, це масове пожвавлення мене й розбудило. Я з цього приводу навіть вступив у дебати з одним особливо активним і голосним одеситом. Його підтримали інші, переважно, повторю, закарпатці й галичани. Всі мої логічні конструкції розбивалися об «залізобетонну» стіну з категоричним – «це наш хлопець»…
На позір видавалось, що я «огалтєлий бандеровцец», «імєнно тот, із-за котрого у нас і больше всєго проблєм», і взагалі «такіх (як я) нє добілі в 45-м, і оні до сіх про мутят воду». Уже хотів було прописати особливо активному придурку, прихильнику марксизма, щоб відчув себе чи Усіком, чи Джошуа, але нас розборонили…
Чи став хтось на мій бік?, – спитаєте.
Так, відповім я. Одна єдина, 50-річна жінка зі Львова. Тільки вона…
На жаль, більшість не здатна побачити далі свого носа, прорахувати хоча б на два кроки вперед і усвідомити нарешті, що Україна – це не просто прапор і гімн, а щось значно масштабніше, багатогранніше, глибше і абсолютно неможливе в «дружбі з Росією», яку нам активно «рекламує» боксер Усік. Фактично, ця «дружба» означає ніщо інше, як поглинання України Росією!
Український паспорт – не показник належності до української спільноти. Це просто даність. Його мають різноманітні перевертні та «ватні» потвори, одним із яких є і той, з приводу кого ми там дискутували.
Усік – адепт Малоросії, російського православ’я і, відповідно, «какойразніци». І, здається, він у всьому цьому 
цілком щирий та послідовний. Для цього «дєятєля» українці та росіяни – «адіннарот».
Я не радію перемозі Усіка, бо бачу як такі події в буквальному сенсі розмивають межі між українським і російським… І це лякає. Ця перемога справді велика. Усік справді один із найкращих боксерів сучасності. Але це перемога, яка не піде на користь Україні. Малоросії – так, Україні – ні.
Усік – шкідливий перед усім тим, що має вплив на молодь. На українську молодь, в яку він вкладає малоросійські цінності. На жаль, сьогодні його вплив лише посилився. Перед нами, звісно, стоїть усе те ж завдання – зводити на маргінес ворожу пропаганду Усіка та йому подібних в контексті «малоросійства», «провославія», «какойразніци», «аднагонарота» та інших фашистських цінностей «русскогоміра». Але обставини зараз вкрай несприятливі й продовжують ускладнюватися… Здається, темпи деградації більшості зростають… Це все тривожні ознаки, адже будь-яке падіння має якесь завершення.
Я не розумію, як можна вболівати за цього персонажа, адже усвідомлюю, що його перемога вигідна передовсім ворогу, який обов’язково використає її проти України. А наші «шановні пересічні українці» не розуміють, що я хочу їм пояснити. Навіть не слухають. Для них Усік – герой.
Сумно і страшно…
Сергій Бригар
