Коли мене питають: де служив?, я чітко і впевнено відповідаю: «Я служив на кордоні!». І у моїх словах немає ніякого лукавства, то — суща правда.
Я справді служив на кордоні… Сумської і Чернігівської областей, на Батуринському полігоні Конотопської мотострілецької дивізії збройних сил Радянського Союзу.
Це було після 4 курсу навчання на факультеті журналістики КДУ. Ми півтора місяці в режимі, наближеному до справжніх армійських умов, закріплювали на практиці те, що почерпнули упродовж 3 років на військовій кафедрі університету.
Зізнаюсь чесно, служака з мене був ніякий. Кроси — і 5, і 15 км — біг нормально, в караули ходив, як належить, водіння на БМП і БТР складав успішно, а автомата в руках тримати не міг…
Я вічно вистрілював на рухомих і нерухомих мішенях «молоко» і отримував свою заслужену «трійку». Мене ніколи від воєнщини не «перло». Я навіть стиха її не долюблював…
Тому щоразу, коли настає 23 лютого, мені значно приємніше згадати святкову атмосферу, що цього дня витала у класах і коридорах нашої школи.
Пам’ятаєте?
Дівчатка до школи йшли і хлопчикам радість несли. Хто сам ніс якусь іграшкову машинку чи якогось ведмедя заводного, а кому й мами допомагали доправити об’ємний настільний футбол чи хокей…
Ото були свята!
Після 23-го у класних кімнатах і коридорах ще як мінімум тиждень трималися запахи розлитого одеколону «Шипр» вперемішку з «Сашою» і «Червоною Москвою»…
Звичайно, то були не найкращі традиції. Вони теж містили багато нерозумного і парадоксального.
Але, здається, ліпше пам’ятати кумедні історії недоцільних шкільних святкувань 23 лютого, аніж усвідомлювати, що цього дня відзначають день своєї армії всілякі стрєлкови, шойги та гіві, а в їх особі й уся ворожа нам армія!
Сергій Сай-Боднар
На фото: урок тактики на батуринському полігоні. Літо 1985 р.
