Триста днів і ночей страху, болю, непевності, які переможені зціпленням зубів і нервів. Триста ранків тривожних. Триста неспокійних ночей. Триста днів боротьби. Триста днів нищення чадних брехень – про дружбу з росіянами, про «адіннарод», про «славянскає єдінства», про велич Росії, про «другу армію світу». Триста днів крові, поту і сліз. «За хмарами – хмари, за димом пожарищ – високо зоріє на пустку давно збайдужіле божа…» (Василь Стус). Триста днів стійкості, якою не перестає вражатися зледачілий західний світ. Триста днів талановитих українських командирів і впертих українських солдатів, які вражають інструкторів НАТО, бо з кулемета збивають ракету, а із «Джавеліна» – гелікоптер.
Триста діб віри і надії – у димах і пожежах, під обстрілами і в темноті відключень. Триста днів чекання перемог, які приходили, хоч і не кожен день. Триста днів перевірки на вошивість і на мужність. Триста днів завмирань сердець від дзвінків до рідних, якщо трохи задовго йшов сигнал. Триста днів евакуацій, еміграцій, підвалів і бомбосховищ. Триста днів бліндажів і окопів.
Триста днів зміни всієї світової геополітики. Триста днів розчарувань від Угорщини, Ізраїлю та Ірану, хоча ми й не мали бути ними зачаровані. Триста днів вдячності Польщі, США, Литві, Латвії, Естонії та й багатьом іншим – світ наблизився до України, як ті пастухи, що зазирали у віфлеємські ясла, чудуючись Дитяті.
Триста днів розвалу московської імперії – потріскування не чують тільки зачумлені нею чи куплені. Триста днів сліз і плачів за нашими вбитими і замученими. «Нас тут триста, як скло, товариства лягло – вже земля не приймає…» (Тарас Шевченко). «На Аскольдовій могилі поховали їх – триста мучнів українців, славних, молодих» (Павло Тичина).
Триста днів побажань повернення війни на голови тих, хто її почав. Триста днів пробудження та укріплення віри у Бога. Триста днів до Перемоги, яка наближається. «України слава стане поміж народАми!».
Слава Україні!
Василь Чепурний
