Йдемо увечері додому. Вдень нічого не робили, бо Свято. Вже сонце зайшло. Я несу в руках чотири кілограми помідорів на «крутити». Оля несе борошно на пироги і яйця на вечерю. Кажу Олі, що за цими повидлами/вареннями навіть до смаку і слив не скуштували. Заходимо на базарчик і беремо сливок на «поїсти». За кілька кроків натрапляємо на прекрасну «венгерку» по 5 (пять!) гривень за кілограм.
Скінчилось тим, що припхав додому майже шість кілограмів сливок: «бо гарні, бо по п’ять, бо такого 
ніколи не було і не буде, а повидло може стояти роками, до того ж: пиріг-другий взимку – і банки з повидлом немає!»
І це при тому, що щойно лише дістали з-під ковдри ще теплі «дольки» ротунди, яку навіть не зняли зі стільниці в комору, бо має хоча б вистигнути.
Ну, хоч не виходь увечері з дому.
Бабине літо – воно таке!
Валентин Ткач
