Що ми за країна, що ми за народ?! Часто над цим задумаюсь. На світлині – реклама проросійського політика Мураєва, яку розвісили по всій Україні. Проросійського! Тобто він – «за» ворога, за Росію, в той час, коли йде війна і саме цей ворог убиває нас. Мураєв «за» Росію не просто так, а конкретно!
Йдемо увечері додому. Вдень нічого не робили, бо Свято. Вже сонце зайшло. Я несу в руках чотири кілограми помідорів на «крутити». Оля несе борошно на пироги і яйця на вечерю. Кажу Олі, що за цими повидлами/вареннями навіть до смаку і слив не скуштували. Заходимо на базарчик і беремо сливок на «поїсти». За кілька кроків натрапляємо на прекрасну «венгерку» по 5 (пять!) гривень за кілограм.
Читаю дуже розумні статті з приводу нинішнього стану України. Головний мотив — апокаліпсису не відбулося. Це як кому… Я вважаюся, що ми — всередині апокаліпсису, бо живемо уже у відвертій пародії на Україну, в країні, де дискредитовано усі ідеали — національні й загальнолюдські, ті ідеали, які відстоював Майдан, за які загинула Небесна сотня.
Так інколи буває: на поминках людини крізь гіркоту і сум утрати пробиваються посмішки і сміх. Спершу несміливо, а далі дужче… Зазвичай ідеться про поминальні зібрання, на яких згадують людей веселих і світлих. Так сталося і у нас. Адже на засіданні творчого об‘єднання гумору і сатири Київської організації Національної спілки письменників України згадували Михайла Прудника, якого не стало 40 днів тому.
