Вчора мені нагадали, напевно, одну з перших книг дитинства ще з часу, коли я ходив до дитячих ясел і сам не умів читати. Дякуючи усюдисущому гуглу вдалося відкопати цей раритет, з якого я пам’ятав ім’я головного героя і його прізвисько. Ним виявилася книжка румунського автора Утана Тіберіу «Про витівки Нікуліце на прізвисько «Бий-Ламай».
Яких тільки дитячих книжок зараз не знайдеш на ринку. Ще й рідною мовою. Дітям мого покоління такі книжки були переважно недоступні. Їх діставали «по блату», а слухати/читати доводилося переважно 
російською мовою. Хоча росіянами ми через це не стали.
Щоправда дитячі книжки українською теж були. З раннього-раннього дитинства пам’ятаю одну таку книжку авторства самого Івана Франка «Коли ще звірі говорили». Так само, як і образ бешкетника Нікуліце, деякі малюнки і віршики про нього. Здається, її так більше і не перевидавали.
Книжку мені подарувала добра тітонька — працівниця книгарні, як розповідав батько, яку я вразив своєю чемністю. А вголос мені її читав тато. Коли він стомлений після роботи намагався пропускати та скорочувати деякі розділи, я рішуче і категорично протестував, бо швидко вивчив всю книжку на пам’ять… Щодо Нікуліце, то тепер думаю, я навіть зовні був трохи схожий на нього…
Юрій Чорней
