Горіх, що вельможно накриває хату, прилякуючи під час гроз — а шо, як впаде важка гілка? — випинає увсебіч тугенькі темно-зелені крем’яхи горіхів, наче провокує, зараза, зірвати з десяток, та в самогонку — пользительне дуже, йодисте, аж пахтить…
Зацвітають нагідки і чорнобривці, а яблуня, що куплялася як Білий налив, а вродила, здається, Рубіном (ага, Червоний вийшов налив) — наче вибачаючись, родить друге літо поспіль.
Тиждень-два і треба буде помочі дати її гілкам, щоб не трісли, вислужуючись перед господарем.
Липа цвіте, але щось бджоли не дуже до неї липнуть — так собі, знехотя, одна по одній десь у квітках длубаються. Та й запах щось не пахтить — чи то від спеки, чи від іншої халепи природньої.
Бджолам, худобі Божій, взагалі біда сьоголіття — акація чи померзла, чи погоріла та й не зацвіла.
Ось-ось запахне підмареник справжній — він такий медвяний, що й серед зими буде пахтіти: перевірте! А шо лікувальний — страх: оно, Іван Просяник його мало не врівень із женьшенем ставить.
Щойно відцвіла бузина — ледь встиг один раз квас поставити, а поїхав у ліс, щоб на друге цебро набрати — дулі, вже відцвіла. Ну, нічого — і ягід дочекаємось, якщо птиці не попередять…
Порічки ярять і соромлять смородину, що слабо родить. Перший урожаїк дає своя шовковиця. Піду — спробую…
Василь Чепурний
