Колись у Вінниці в медінституті вчився Вова.
Маленьке таке, невзрачне, ну, миша-мишею. А потім, вже як в старші курси вибився, то раптом почали всі помічати, що до нього неабияку цікавість проявля протилежна стать.
Особливо — першокурсниці. То з однією пройдеться, то другій на танці в пупка дихає. І главно — всі дівки такі — як вогонь, очей не відвести!
Ну, іншим хлопцям, понятне діло, це не дуже подобалося, но шо ти зробиш — мо любов? Ну, або шось він таке вміє, шо інші не вміють, раз такі красуні і розумниці поруч з ним.
А потім Катька зі стоматфакультєта розказала, шо цей Вова ніякий не донжуан, а просто користується службовим становищем… Вопщім, він влаштувався лаборантом в анатомку. І десь нарив гарний череп. А оскільки черепів для вивчення завжди бракувало, то він і пропонував його дівкам за поход в кіно чи на танці.
Звісно, далі діло не йшло, дівки ж не дурні, но він весь час шукав нових, тіпа: а вдруг?! А Катька та — професорська донька, дарма, шо зі стомата, сказала тіпа: Вова, ти вже не маленький, дружи зі своїми Машою Кулачковою та Дашою Ладошкіною, а не лізеш ото!
Вопщім, пацани як то все дізналися, то відвели Вову за корпус і сказали: якщо ще раз таке втнеш, то дівчата будуть по твому власному черепу до іспитів готуватися!
Ну, Вова й затих.
Хоча його до самого випуску з медінститута називали Вовка-покажи головку.
Руслан Горовий
