Я так розумію, що до Князєва наші високі судді були чистіші від херувимів і незрівнянно славніші від серафимів. Що апріорі пречистий і преблагословенний суддівський диван, спаплюжений дуже картатою капою зі стодоларівок — це небувалий доти у суддівських палатах «екзот», який можна порівняти з реальною з’явою реального Перелесника.
Я навіть розумію праведне обурення нинішніх демократичних опонентів, збочених політичних експертів (тих, хто любить експертити збоку) і відставних слуг української всенезрячої Феміди: як, мовляв, могли недогледіти нинішні владці, розчиняючи на постій двері до кабінету Першого Судді країни такому хапузі!
А далі моє розуміння починає конозитися, хоч ти трісни!
Бо читаючи, слухаючи філіпіки поборників закону, справедливого суду, цивілізованої судової реформи етцетера, які заснували масовим гнівом сей шкандаль, у мене ні-ні та й скрадається враження, що у багатьох гнівних, але хитрих очах критиків Князєв не тому паскудник, що ВЗЯВ, а тому, що ПОПАВСЯ.
Серед гнівливих я не прочитав і не почув жодного слова вдячності тим антикорупційним пінкертонам, хто ефектно накрив той суддівський диван такою силою неспростовних аргументів. Модерний суддівський диван, який насправді є Скринею Пандори, переповненою домашніми скелетами. Хорошими і різними: вже некрофільованими і ще живими, оправленими здоровою шкірою і навіть цілком упізнаваними.
Це могильник судової системи, бродіння якого, будьмо чесними, завжди підтримувалося в ручному режимі. Бо цим він і влаштовував усіх, хто ПРАВИВ. Могильник зі щільно затрамбованим од суспільства гробівцем, тому всякі локальні витоки смертельних міазмів з нього, на кшталт справи одіозного львівського судді-колядника, а чи чаусової доларової консервації у трилітрових слоїках, більше нагадували керовану регуляцію нечистот, щоб не допустити самовільного вибухонебезпечного накомичення трупних газів і тотальної руйнаціх могильника.
А сьогодні хтось — очевидно з тих далеких союзних країв, де суд справді незалежний і закон понад усе і кому нарешті луснув янгольски-довгий терпець, — наполіг прирозкрити наш фемідний скотомогильник. І що ж? Та оно який гвалт покотьолом розлігся! Застогнала могила: А ХТО СЬОГО МЕРЗОТНИКА У ВИЩИЙ СУД ПРОВІВ? ТА ТЕПЕРІШНІ Ж! АНУ, ШУКАТЬ ПОКРОВИТЕЛЯ! АТУ ЇХ! ЦУР ТА ПЕК!
А те, що липкенькі, але енергійні руки такого собі рядового судді Князєва міцно вхопили молоток керманича Миколаївського окружного адмінсуду ще 2015 року, а через два роки вже гатили у столиці набато важчим молотком судді Верховного Суду і навіть серетаря його, ВС, Великої Палати! Не вчора ж чоловічок у цих стінах прижився — от у чому притичина! А ще тоді, коли геть інших при булаві у владній чайці нудило на високих і стрічних хвилях рідної корупції .
Тоді, очевидно, новітній «буй-тур Всеволод», яко стійкий до морської хвороби, вільно чи невільно перебував у великому таборі непійманих. Тепер він у манюній шопті пійманих. Якщо це відбулося за залізною логікою крилатої Немезиди, я аплодую стоячи. Комусь нарешті треба починати розривати меморіальний відстійник імені Феміди.
Валерій Ясиновський
