Суспільство

Фемінізм із марксизмом-ленінізмом

Раджу не фирскати окропом при слові ФЕМІНІЗМ. Скоріш за все ви і ваш опонент даремно сваритеся, бо розумієте поняття «фемінізм» по-різному. Мені здається, що такої поваги до жінки, як у традиційному українському та польському суспільстві годі й шукати. Кажу так, бо я їх добре знаю, але те, що я бачив серед монголів, теж схиляє мене до думки, що Жінок люди поважають найбільше скрізь.

Адміністративна система у нас скособочена на московський копил — що є, то є. Але культ Матері та Дружини у наших родинах превалює, навіть над культом Воїна.

Змініть штатні розписи.
Введіть ширші квоти на керівні посади для жінок, і ситуація може змінитися.

Пологи у моєї Матері приймали жінки. У дитячих яслах мене доглядали жінки. У дитячому садочку УСІ працівниці були жінками. У школі, де я вчився, чоловіком був директор (пан Солярик), вчителі праці (Тарас Павлович і Микола Іванович) та завгосп (пан Гаденко). У школі, де я працював, директоркою була пані Кв’ятковська. Операцію в госпіталі мені робила пані Семенова. У медкомісії, яка вирішувала чи забирати мене до війська, мене, голого, у шести кабінетах оглядали жінки.

Служив у совєцькій армії серед чоловіків — це правда. У моря ходив у чоловічих екіпажах. Але на посадах інспекторів флотських кадрів перебували жінки. (А що важить інспектор з кадрів на риболовному флоті — запитайте у Антона Санченка, він розповість). Моїм директором департаменту в міністерстві освіти була жінка. А ось у Кабміні, на вищих посадах, усі суцільно чоловіки. Чоловіками були народні депутати, і вся Адміністрація Президента.

Може, у цьому проблема?
Тоді даймо жінкам більше керівних посад. Бо, бачу, той фемінізм, що просувають нам, є політичним рухом. Але тут інша біда — ось депутат слуг-Зе пані Третякова. Це ж не обличчя фемінізму, а його вишкір!

І коли феміністки опанують владу, чи не повернемося ми до совкових практик, коли жінки тягали шпали на залізниці, аж поки траплялося випадання матки, довбали ломами мерзлу землю, працювали у ливарних цехах і орали та боронували землю тракторами, де механічні вібрації позбавляли їх потім можливості народжувати.

Наразі ж усі теоретичні розробки щодо фемінізму у нас більше нагадують молодий марксизм-ленінізм: радикальні гасла та ненависть до «чоловічого шовінізму». Тобто — образ ворога і тавро ненависника вже сформовано. Що далі? Концентраційні табори для «чоловіків шовіністів»?

Але ж нам, треба жити разом. Ми потрібні одне одному.

Володимир Сердюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.