На запрошення вчительки української мови і літератури Валентини Романович провів два уроки з учнями 9-х класів чернігівської школи № 33. Тема уроку — Тарас Шевченко. А приводом стала моя нова книга «Титли і коми», де, зокрема, йдеться і щодо протистояння Шевченка та Пушкіна, як основ української і російської культур.
Давно не був у школі і що здивувало — в одному з класів повна відсутність поваги до вчителя: діти говорять, третина класу відверто углупляється у ґаджети, але третина — слухають. Звісно, можна було б недисциплінованих «построїть» (не за один урок, щоправда), але потім я подумав: це ж діти, вражені війною: десять років, тобто практично все їх свідоме життя, вони живуть в умовах війни. Плюс два роки ковіду. Яка там увага?!
Я спробував їх ґаджетозалежність також використати для уроку: попросив одного з учнів знайти про «товариство мочемордія» і прочитати. Хлопець здивувався, але знайшов і прочитав всьому класу. Так, я свідомо йшов на те, щоб показати Шевченка не іконою, а живим чоловіком. І тому, коли один учень на питання: що запам’ятали з уроку?, відповів, що Шевченко любив борщ із сушеними карасями – я був задоволений. Бо, як правильно сказала вчителька, краще одне зернятко впаде у їхні голови, ніж нічого…
Я задоволений такою молоддю. І не тільки тому, що я бачив розумні очі — в тому числі і в тих, які вважаються недисциплінованими хлопцями. А тому, що коли у нас у підвалі “Просвіти” тирлувалася молодь, приблизно така ж, недисциплінована, і в 2014 році посунула кацапська орда – ті хлопці взяли до рук зброю і троє з тих, кого я знав, загинули за Україну на Донбасі.
Будуть і ці українцями. Переможними! І про Тараса не забудуть…
Василь Чепурний
