Наші дрони атакували Раменскоє, одну з московських околиць. Тільки зараз прочитав назву цього місця. І згадав: я ж там був! 1993 рік, коли чимало ніжинців возили харчі «на Москву», я вирішив теж поїхати. Нагальної потреби не було, я працював у «Смолоскипі» і мені платили нормально. Просто всі ніжинські друзі їздили.
А журналістська освіта вимагала глибокого занурення в цю реальність. Відразу кажу: грошей не заробив, як Джек Лондон на Клондайку. Зате потім написав два репортажі і мені заплатили цілком собі комерційні гонорари.
Отже, спершу ми з досвідченою приятелькою стали в Москві на Київському вокзалі, де продали свинячі копита, з них уродженці Кавказу варили собі хаш. А потім нам порадили їхати саме в те Раменскоє, на метро. Там справді було менше українців, ніж на Київському вокзалі. А значить, менше конкуренції.
Ми допродали там свою картоплю. Я купив книжку Стівена Гантера “Снайпер”, приятелька — футболку “Лакоста” мужеві. Це була маржа. Бо так ми вийшли в нуль, і навіть трошки в мінус — дорогою назад набрали алкоголю, щоб пить…
То був перший із трьох разів, коли я був за поребриком. Три рази їздив зароблять. Нічого не вийшло. Гори воно вогнем, те Раменскоє.
Андрій Кокотюха
