Суспільство

Коли в тобі код українця

Майже два місяці обстрілів і бомбардувань, постійного перебування у бомбосховищі. Найважче було, коли комендантську годину подовжували на кілька днів. Опісля донька з Назарчиком бігла додому, де чекали підібрані на вулицях тварини. Часом бігли буквально під обстрілами. Не раз доводилося падати там, де бігли, і донька накривала собою дитину.

Потрясіння не минулися – одного разу рівень оцетону в організмі Назарчика підскочив до критичної межі, температура за сорок. Субота, і жодного дитячого лікаря, хоча й Київ. Порятувала, (як і мене торік) лікар-педіатр і прекрасна поетеса Ліна Ланська, за що їй доземний уклін. Вона за описом симптомів поставила діагноз, призначила лікування і надала рекомендації. По кілька разів на день була «поруч», перебуваючи за тисячу кілометрів.

Дитину вдалося врятувати від самознищення організму. І ось нова біда. Через постійні стреси (тварини обстріли переживають важче, ніж ми) захворів кіт Гришка, при якому народився і ріс Назарчик. Тваринку не змогли врятувати ні державні, ні приватні ветклініки. Стан доньки й онука не буду описувати…

Одне лише – Назарчик плакав у ві сні. І засинав дуже важко. Відмовлявся їсти. На допомогу, як і завжди у нашій родині, прийшла музика. Донька в інтернеті натрапила на прекрасне виконання пісні «Ой, у гаю при Дунаю» та «Ой, люлі-люлі, налетіли гулі» у виконанні Ніни Матвієнко.

– Мамо, ти що то слухаєш? І я хочу, – перепитав Назарчик.
Того вечора він заснув під ці колискові. Вони для нього тепер і справді колискові: донька вкладає синочка спати й тихенько вмикає «Ой, у гаю…». Дитина засинає. І вночі не плаче. От я і думаю – якою цілющою є наше слово, наша пісня, коли ти маєш код українця!

Працюючи над романом «Суча дочка», зустрічалася з різними народними цілительками й шептухами, аби максимально до правди наблизити образ Степаниди – жодна шептуха не проговорювала свої молитви російською, а всі були українською, хоча і з суржиком чи місцевим діалектом.

Уявляєте, що було б, коли б попередні сто років ми розвивалися в національній культурі, у рідному слові, співали дітям рідні колискові, читали їм свої казки, учили свою історію…

Валентина Мастєрова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.