Київський госпіталь.
Саша. Олександр Сеньовський з Тернополя. Це той, що сказав мені при першій зустрічі: «Не було щастя, так нещастя помогло».
Я здивовано намагалась зрозуміти, про що він. А Саша: «Я чекав цієї зустрічі з 1997 року. І навіть уявити не міг, що ти будеш сидіти поруч». Виявилося, що наш герой — прихильник «Територіі А».
Тоді спілкуватися було складно.
У Сашка була розірвана права щока, роздроблена нижня щелепа, яку тримали страшні залізяки. Права рука теж не була ще схожою на руку. Права нога ампутована. Ми згадували часи легендарного хіт-параду, говорили щось про музику, жартували.
Це була одна із тих зустрічей, які надихнули мене зробити концерт до мого дня народження саме у госпіталі. Правда, Сашко не прийшов на концерт. Тому я знову пішла до нього. Подарувала букет і привітала з нагородою.
Хлопцю Президент вручив медаль.
А ще йому «вручили» протез, який має стати ногою. Щока зажила. Рукою, у якій не було шматка кістки і м’язів, тепер він тримає букет і вітається.
Життя триває.
Але очі Сашка були втомлені і сумні. Я — настирливо: «Ти чому на концерт не прийшов? Я ж його для тебе робила!». Він — іронічно: «У мене протез забрали, щоб я звідси не втік»…
Отакі тепер «історії шоу-бізу і світські хронічки»…
А ви й досі дивитесь, хто у яких сукнях-туфлях ходить?..
Анжеліка Рудницька
