Літо 1982-го. Вихідний. Центр Києва задихається од спеки і туристичних автобусів. Вмостившись на гранітному приступку біля фонтана Дружби народів на тодішній площі Жовтневої революції, парочка «гостєй століци Совєтской Украіни» уплітає знаменитий шоколадний пломбір «Каштан».
Судячи з «ра-аспєвного язика» — десь із Москви чи прилеглих областей. Вона дебеленька, типова «жена мужа с положенієм», він — монументальний, волохатий, у футболці з олімпійським «Мішкою», яку переріс ще років надцять тому.
— Пєть, а Пєть, — апатично озираючи перехожих, дама трубним голосочком легко накриває шум фонтана, — Сльіш, а почєму в Києве так много єврєєв?
— Ето укрАінци, — тоном начальницького вироку відповідає «Мішка». — Оні похожі на єврєєв.
Валерій Ясиновський
