Суспільство

Маленькі поганенькі радощі

«Риба рибою, – розважливо мовить мама, – але мені більше смакує підсмажений бекон. Та ще коли трішки підвуджений. Зовсім трішки. І ліпше його смажити на вершковому маслі». «Мамо, це ж холестерин», – кажу я. «Що?» – перепитує мама, хоча я знаю, що вона добре почула. «Це класичний приклад поганого холестерину».

«Якого? Поганого? Дивися сюди, – мама піддіває виделкою на пательні пелюсток підсмаженого бекону і повільно, цілу вічність несе його до тарілки і обережно, наче археолог крихку золоту пластину, кладе на скибку чорного хліба. Збоку – ще й кружальце червоної цибулі. – Скажи мені, що в цьому поганого?»

Я розтуляю рота, щоби проректи щось мудре, але вона зупиняє: «Ні, ти спочатку скуштуй, а потім скажеш».

І я беру хлібець із пахучим плястерком кольору рожевого італійського мармуру. Бекон ніжно хрумтить, ластиться до піднебіння, сковує мою волю опиратися і говорити якісь дієтологічно доказові речі.

«Чи можна відмовляти собі в такій смакоті?» – філософськи запитує мама.
«Ну, я стараюся відмовляти собі», – невпевнено мимрю я.
«Собі можеш відмовляти скільки хочеш, але не мені. Бери ще шматочок».

Її голос звучить переконливіше, ніж хор десяти Улян Супрун, і я скоряюся. Бо мама вже 87 років смакує цей світ. А тут ще й Бекон, той, що Френсис, зі своєю настановою: «Для філософа визначальний путь бджоли – зібрати «нектар» знань, узагальнити, глянути на проблему зовні, зазирнути «всередину», збагнувши її суть».

І я радо продовжую маленьке «дослідження» на маминій кухні…

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.