«Риба рибою, – розважливо мовить мама, – але мені більше смакує підсмажений бекон. Та ще коли трішки підвуджений. Зовсім трішки. І ліпше його смажити на вершковому маслі». «Мамо, це ж холестерин», – кажу я. «Що?» – перепитує мама, хоча я знаю, що вона добре почула. «Це класичний приклад поганого холестерину».
Спогадують зараз літературознавицю — доньку відомого нашого поета, що так рано і раптово померла у передноворічний вечір. Виписують багато високих слів, крутячись усе навколо фемінізму, нею сповідуваного. Не хочу називати її прізвища, бо вже нема на цьому світі, але посіяне нею лукаве і криве — живе.
Останнім часом я весело погрожувала Соломії: «Про тебе напишу таку безсовісну книгу. Це будуть страшні плітки про всіх твоїх чоловіків! Це буде повне розвінчання твого затятого фемінізму!». Я справді мріяла написати книжку про наше талановите жіноче покоління на чолі з Соломією. Таку веселу пліткарську книжку… Насправді, я не знала про Соломію жодних пліток. Ми не зустрічалися вдома, у нас не було таких спільних знайомих, які пліткували б на інтимні теми. Я тільки мріяла, що Соломія мене… колись запросить до себе в гості…
