У 635 р. н.е., тобто через три роки після смерті Мохаммеда, армії Священного півмісяця вторглися до християнської Сирії та християнської Палестини, У 638 р. вони взяли Єрусалим і Храм Гробу Господнього. В 640 р. захопивши Персію, Вірменію та Месопотамію (нинішній Ірак), вони вторглися в християнський Єгипет і завоювали християнський Магріб, тобто сучасні Туніс, Алжир та Марокко.
У 668 р. вони вперше напали на Константинополь і брали в облогу його п’ять років. В 711 р. вони перетнули Гібралтарську протоку і висадилися на католицькому Іберійському півострові, підім’явши під себе Португалію та Іспанію, де, незважаючи на опір героїчних воїнів Пелайо, Сіда Кампеадора та інших, вони залишалися цілих вісім століть. І той, хто вірить у «мирне співіснування, яким були відзначені відносини між завойовниками і завойованими» нехай перечитає розповіді про спалені абатства і монастирі, осквернені церкви, про зґвалтовані монашки, про християнських і єврейських жінок, яких вони замикали у своїх гаремах.
Нехай згадає про розіп’ятих у Кордові, повішених у Гранаді, обезголовлених у Толедо та Барселоні, Севільї та Заморі. Обезголовлення в Севільї було наказано Мутамідом: він використав ці відрубані голови євреїв та християн для прикраси свого палацу. У Заморі голови рубали за наказом Альманцура, візира, який відомий як “покровитель філософів та найбільший лідер ісламської Іспанії”!
Проголошення імені Ісуса означало миттєву кару. Розп’яття, зрозуміло, або обезголовлення, або повішення, або садження на палю. Те саме слід було тим, хто посмів дзвонити в дзвін. Те саме за носіння зеленого кольору, що належав виключно ісламу. Коли повз проходив мусульманин, кожен єврей і християнин були зобов’язані відступити вбік і вклонитися. І горе тому єврею чи християнину, який наважився відреагувати на образу від мусульманина. Що ж до тієї деталі, що широко афішується, що невірні собаки не були зобов’язані переходити в мусульманство і їх навіть не підштовхували до цього, чи знаєте ви, чому не підштовхували? Бо ті, що переходили до ісламу, переставали сплачувати податки. А ті, що відмовлялися, продовжували платити.
У 721 р. з Іспанії вони пройшли не менш католицьку Францію. Під проводом губернатора Андалузії Абд аль-Рахмана вирізали все чоловіче населення Піренеїв і Нарбонни, викравши в рабство всіх жінок та дітей, після чого продовжили свій шлях до Каркассона. Просуваючись на північ, вони вирізали монашок і ченців у всіх абатствах, що зустрічалися на шляху. У Ліоні та Діжоні пограбували всі без винятку церкви. Їхнє захоплення Франції тривало одинадцять років, хвилями.
У 731 р. хвиля, що складалася з 380 тисяч піхотинців і 16 тисяч вершників, досягла Бордо і рушила в Пуатьє, а звідти – у Тур. І якби 732 р. Шарль Мартель не виграв бій у Пуатьє-Тура, сьогоднішня Франція теж танцювала б фламенко.
У 827 р. вони висадилися в Сицилії, ще однієї мети їхньої ненаситної жадібності. Вирізаючи, обезголовлюючи, саджаючи на палі, розпинаючи, як завжди, вони завоювали Сіракузи і Таорміну, потім Мессіну і Палермо, і за три чверті століття (саме цей час знадобився їм, щоб зламати опір гордих сицилійців) вони ісламізували острів. Вони залишалися тут протягом двох століть, доки їх не вибили нормани. Але в 836 р. вони висадилися в Бріндізі, У 840 р. у Барі, у 841 р. в Анконі. Потім через Адріатичне море рушили назад до Тірренського моря і влітку 846 висадилися в Остії.
Вони розграбували і спалили її і, рухаючись вгору Тибром, досягли Риму. Обсадивши місто, одного разу вночі вони вдерлися до нього. Пограбували базиліки св. Петра і Павла, зруйнували їх, і, щоб позбутися їхньої присутності, Папа Сергій Другий змушений був запровадити щорічну данину обсягом 25 тисяч злитків срібла. Щоб уникнути подальших нападів, його наступник Лео Четвертий збудував Леонінські стіни. Залишивши Рим, вони обрушилися на Кампанью. Там залишалися 70 років, руйнуючи Монтекассіно і терзаючи Салерно.
Однією з їхніх розваг у цьому місті було щонічне принесення в жертву невинності однієї з монашок. І знаєте де? На вівтарі католицького собору. У 898 р. вони обрушилися на Прованс, точніше, сьогоднішній Сан-Тропез. Влаштувавшись там, в 911 р. вони перетнули Альпи і вторглися в П’ємонт. Окупувавши Турин та Касаль, спалили всі церкви та бібліотеки, вбили тисячі християн, після чого вирушили до Швейцарії. Тут вони дісталися Женевського озера, але були зупинені снігом, розвернулися і прийшли назад у теплий Прованс.
У 940 р. окупували Тулон, де влаштувалися і… ну, ви вже знаєте… Нині дуже модно стало бити себе в груди і каятися, звинувачуючи Захід за хрестові походи. Розглядати хрестові походи як несправедливість, заподіяну бідним безневинним мусульманам. Але ще до перетворення Хрестових Походів на серію експедицій з повернення християнам Гробу Господнього в Єрусалимі (який, пригадайте, був захоплений мусульманами, а не моєю тітонькою), ці походи були відповіддю на чотириста років вторгнень і окупації.
Хрестові походи були контратакою з метою припинити ісламську експансію в Європі, відволікти її на Схід (маючи на увазі Індію, Індонезію і Китай), а потім на всю Африку і в напрямку Росії та Сибіру, де татари, що прийняли іслам, вже громили послідовників Христа. Але після закінчення хрестових походів сини Аллаха відновили свою політику.
Цього разу руками турків, які стояли напередодні народження Оттоманської імперії, імперії, яка до 1700 р. концентрувала всю свою жадібність на Заході і перетворила Європу на улюблене поле битви. Виразники та носії цієї жадібності, знамениті яничари і сьогодні збагачують нашу мову, будучи синонімом фанатичного вбивці. Чи знаєте ви, ким були насправді ці яничари? Ці добірні війська імперії, суперсолдати, здатні як на самознищення, так і на війну, вбивство та пограбування? Чи знаєте ви, де їх рекрутували, чи, точніше, силоміць закликали на службу?
У країнах, підпорядкованих імперією. У Греції, наприклад, або в Болгарії, Румунії, Угорщині, Албанії, Сербії. Нерідко й у Італії, у прибережних містах, куди нападали їхні пірати. На цих берегах і сьогодні ще можна бачити залишки сторожових веж, які будувалися, щоб виглядати заздалегідь їхнє наближення та попереджати мешканців навколишніх міст та сіл. Там все ще чути луну крику, який сьогодні використовують глузливо, але тоді це був крик жаху та розпачу: “Мамо, турки!” Вони викрадали цих майбутніх убивць у віці одинадцяти-дванадцяти років, разом із ще більш маленькими дітлахами, щоб сховати їх у гареми султанів та візирів-педофілів, і вибирали їх із найкрасивіших і найсильніших первісток видатних сімей. Після переведення в іслам їх замикали у військові бараки і тут, забороняючи їм будь-які теплі, любовні, людські стосунки, у тому числі і шлюб, їх обробляли так, як Гітлер навіть не індоктринував свої Waffen SS. Їх перетворювали на найстрашнішу військову машину, яку бачив світ із римських часів.
Я не хочу надто затягувати цей маленький урок історії, який у наших політкоректних школах був би справжнім моральним гріхом, але хоча б коротко я зобов’язана освіжити пам’ять забудькуватих та лицемірів. Так ось, 1356- 84 років, після Восьмого хрестового походу, турки захопили Галліполі, півострів, який тягнеться на 100 км вздовж північного узбережжя Дарданелл. Звідси вони вирушили маршем на захоплення південно-східної Європи і миттєво захопили Трієст, Македонію та Албанію. Вони підкорили собі Велику Сербію і наступні п’ять років знову обложили Константинополь, паралізувавши його і відрізавши від решти Заходу. Щоправда, 1396 р. вони змушені були зупинитися, оскільки їм довелося зайнятися монголами, ісламізованими, але не підкореними.
Але вже 1430 р. вони відновили свій похід проти Європи та захопили венеціанські Салоніки. Зламавши опір християн у Варні у 1444 р., вони забезпечили собі оволодіння Валахією, Молдавією, Трансільванією, територією, що нині називається Болгарією та Румунією, потім у 1453 р. знову обклали Константинополь, який упав 29 травня до рук Махмета Другого. До речі, чи ви знаєте, хто був цей Махмет Другий? Хлопець, який за допомогою ісламського братовбивчого закону, що дозволяє султанові вбивати членів своєї родини, зійшов на трон, задушивши свого трирічного брата. Ви, мабуть, не пам’ятаєте хроніку падіння Константинополя, залишену нам писарем Францесом. Вона може дуже освіжити пам’ять забудькуватих. Чи, швидше, лицемірів? Особливо в Європі, яка оплакує лише мусульман, і ніколи – євреїв і християн, чи буддистів, чи індусів, – було б політично некоректно пам’ятати подробиці падіння Константинополя. Його мешканці на світанку, доки Махмет Другий обстрілював стіни Феодосії, сховалися у соборі св. Софії і тут почали співати псалми, щоби викликати божественне милосердя.
Патріарх при свічках служить свою останню месу і, щоб знизити паніку, голосно оголошує: “Не бійтеся, мої брати і сестри! Завтра ви вже буде в царстві небесному, і ваші імена доживуть до кінця часів!” Діти плачуть зі страху, матері, щоб надати їм мужності, повторюють: “Тихо, тихо, дитино моя! Ми вмираємо, за нашу віру в Ісуса Христа! Ми вмираємо за нашого імператора Костянтина XI, за нашу батьківщину!”.
Оттоманське військо під барабанний бій вривається через проламані стіни, змітаючи генуезьких, венеціанських та іспанських захисників, рубають їх на шматки своїми сокирами, вриваються в собор і обезголовлюють усіх, включаючи дітей. Вони розважаються, збиваючи свічки цими маленькими відрубаними головами. Ця бійня тривала зі світанку до полудня і припинилася лише тоді, коли великий візир зійшов на амвон св. Софії і звернувся до вбивць: “Відпочивайте. Тепер цей храм належить аллаху”.
Тим часом місто горить, солдатня розпинає, вішає і садить на колеса, яничари гвалтують і ріжуть монашок (чотири тисячі за кілька годин) і заковують уцілілих у ланцюги для подальшого продажу на ринках Анкари.
А слуги аллаха готують тріумфальну трапезу. Трапезу, під час якої (порушуючи закони Пророка) Махмет Другий напивається кіпрським вином і, маючи слабкість до юних хлопчиків, велить привести первістка грецького ортодоксального великого князя Нотараса. 14-річний хлопчик славиться своєю красою. На очах у всіх Махмет ґвалтує його, а потім посилає за його сім’єю: батьки, бабусі, дідусі, дядьки, тітки, двоюрідні брати та сестри. Одного за одним він обезголовлює їх усіх на очах хлопчика. Він також наказав зруйнувати всі вівтарі, переплавити всі дзвони, а всі церкви перетворити на мечеті чи базари.
Ось так Константинополь перетворився на Істамбул. Але Додо з ООН та вчителі у наших школах не хочуть про це чути. Через три роки, в 1456 р., мусульмани підкорили Афіни, де знову Махмет Другий перетворив на мечеті всі церкви і… ну, далі ви вже знаєте. Завоюванням Афін завершилося вторгненням у Грецію, яку вони потім тримали і руйнували чотири століття поспіль. За цим завоюванням у 1476 р. був напад на Венеціанську республіку. В 1480 р. вони знову обрушилися на Пуллю, а 28 липня армія Ахмет-паші висадилася в Отранто, який протягом двох тижнів захищали лише городяни і жменька солдатів. Тут також мусульмани увірвалися до собору, де негайно обезголовили архієпископа, який давав євхаристію. А заразом із архієпископом та всіх священиків. Всіх молодих і красивих жінок віддали солдатам, а інших повбивали або взяли в рабство. Під кінець вони зігнали в одну точку 800 молодих людей, що вижили, віком від 15 до 18 років і відвезли їх до табору Ахмет-паші, який запропонував їм ультиматум: “Ви хочете перейти в іслам чи померти?”
“Я б вважав за краще померти”, – відповів 16-річний текстильник Антоніо Гримальдо Пецулла. Тоді всі полонені стали слідом за ним кричати: “І я теж, і я теж!”. І Ахмет-паша задовольнив їхнє бажання, порубавши всім голови. По сотні на день. Бійня тривала рівно вісім днів. Лише якийсь Маріо Бернабей врятувався, прийнявши іслам. Але й він незабаром виявився дуже поганим мусульманином і в покарання був посаджений на кіл. (Так розповідає П’єтро Колона у своєму “Коментарі до Апокаліпсису”.)
Протягом наступного століття все тривало більш менш у тому ж дусі. Тому що 1512 р. до влади в Оттоманській імперії прийшов Селім Безпощадний. Знову ж таки за допомогою братовбивчого закону він зійшов на трон, задушивши двох своїх братів плюс п’ятьох племінників плюс кількох каліфів і безліч візирів.
Ось від такого джентльмена і народився далекоглядний султан, який прагнув створити “Ісламську державу Європа” – Сулейман Чудовий. Відразу після коронації Сулейман Чудовий зібрав армію у 400 тисяч чоловік, 30 тисяч верблюдів, 40 тисяч коней та 300 гармат. З ісламізованої Румунії в 1526 р. він попрямував до католицької Угорщини і, незважаючи на героїзм її захисників, розгромив її армію менш ніж за 48 годин. Потім дійшов до Буди, сучасного Будапешта. Він спалив місто і – вгадайте, скільки угорців (чоловіків, жінок та дітей) потрапили на невільницькі ринки, якими тепер славився Істамбул? – сто тисяч. Тепер вгадайте, скільки потрапило наступного року на ринки, що конкурують з Істамбулом, тобто на ринки Дамаска, Багдада, Каїра та Алжиру? Три мільйони. Але це не задовольнило Сулейманову жадібність. Щоб створити “Ісламську Державу Європа”, він зібрав другу армію ще з 400 гармат і в 1529 р. рушив з Угорщини до Австрії.
Ультракатолицька Австрія вважалася оплотом християнства. Йому не вдалося її взяти, це правда. Після п’яти тижнів невдалих атак він вирішив відступити. Але, відступаючи, він посадив на коли близько 30 тисяч селян, яких не вважав за гідний продаж у рабство, тому що ціна на рабів впала після поставки на невільницькі ринки трьох мільйонів і ще ста тисяч полонених угорців. Повернувшись до Істамбула, Сулейман доручив реформу свого флоту знаменитому пірату Хайр а-Діну, відомому під ім’ям Барбаросса, тобто Червона Борода (згадайте, європейці, а звідки ви знаєте слово Барбаросса…) Реформа дозволила перетворити Середземне море на водну арену бою ісламу, отже, запобігши палацовому перевороту через удушення двох своїх старших синів плюс їхніх шістьох дітей, тобто своїх онуків, у 1565 р. він обрушився на християнську фортецю на Мальті.
І не допомогло те, що у 1566 р. він помер (алілуйя!) від інфаркту. Цілком не допомогло, тому що трон перейшов до його третього сина, відомого під ім’ям не Чудовий, а “П’яниця”. І саме під керуванням Селіма П’яниці в 1571 р. генерал Лала Мустафа завоював християнський Кіпр, де вчинив одне з найстрашніших злочинів з тих, якими “Промінь цивілізації” зганьбив і заплямував себе. Я маю на увазі мучеництво венеціанського сенатора Маркантоніо Брагадіно, губернатора острова. Як розповідає історик Пол Фрегосі у своїй чудовій книзі “Джихад”, підписавши капітуляцію, Брагадіно поїхав до Мустафи обговорювати умови миру. І, будучи прихильником форми, вирушив з усією помпезністю, тобто верхи на дивовижному коні і одягнений у сенатську фіолетову робу. На додаток до цього, його супроводжували 40 аркебузірів у парадній формі і гарний хлопчик-паж Антоніо Кіріні (син адмірала Кіріні), який тримав над головою сенатора дорогоцінну парасольку.
Але й тоді теж був слушний час для розмов про мир, мої дорогі односторонні пацифісти. Тому що відповідно до заздалегідь підготовленого плану, яничари негайно схопили красивого Антоніо. Його замкнули в гаремі Мустафи, який любив хлопчиків навіть більше, ніж Махмет Другий. Потім 40 аркебузірів були оточені та порубані у шматки сокирами. В буквальному значенні слова в шматки, як м’ясо на печені. І, нарешті, вони зняли з коня Брагадіно, спочатку відрізавши йому ніс і вуха. Потім, спотворений таким чином, він був поставлений на коліна перед чудовиськом, яке наказало його живо освіжувати. Свіжування та страта відбулися через тринадцять днів, у присутності кіпріотів, яких зобов’язали бути присутніми.
Під знущання і глузування яничарів, які глузували з його безносого і безухого обличчя, Брагадино змусили кілька разів пройти коло за колом по місту, тягнучи за собою мішок сміття і облизуючи землю щоразу, коли він проходив повз Лала Мустафи. І ось – останні тортури. Він помер, коли з нього здирали шкіру. Коли свіжування закінчилося, Лала Мустафа наказав набити шкіру Брагадіно соломою та зробити опудало. За його наказом опудало було прив’язане верхи на корову і ще раз проїхало містом, після чого було прив’язано на головну щоглу флагманського корабля Мустафи. В ім’я вічної слави ісламу.
Не допомогло й те, що 7 жовтня розгнівані венеціанці, об’єднавшись з Іспанією, Генуєю, Флоренцією, Туріном Пармою, Мантуєю, Лукою, Феррарою, Урбіно, Мальтою та Папською державою, розгромили флот Алі-паші в битві біля Лепанто. До цього часу Оттоманська імперія була на вершині своєї могутності, і, під керуванням одного султана за іншим, вона продовжувала без перешкод атакувати континент, де Сулейман Чудовий хотів створити свою “Ісламську державу Європа”. Вони дійшли до Польщі, яку орди Священного півмісяця окупували двічі: 1621 р. та 1672 р. Не випадково здійснення мрії про створення “Ісламської Держави Європа” було зупинено лише в 1683 р., коли великий візир Кара-Мустафа зібрав 600 тисяч солдатів плюс тисячу гармат, 40 тисяч коней, 20 тисяч верблюдів, 20 тисяч слонів, 20 тисяч волів, 20 тисяч биків та корів, 10 тисяч кіз та овець, а також 100 тисяч мішків кукурудзи та 50 тисяч мішків кави плюс сотню дружин та наложниць. Зібравши весь цей достаток, він повернувся до Австрії і, створивши величезний табір (25 тисяч наметів на додачу до своєї власної, яка була прикрашена страусами, павичами та фонтанами) розташувався біля Відня, вдруге обложивши його.
Факт, що в 1683 р. європейці були набагато розумнішими, ніж сьогодні. За винятком французів, які й тоді любили тісні стосунки з ісламом (варто лише згадати Договір про союз, підписаний Людовіком XIV). Обіцяючи дотримуватися нейтралітету, європейці кинулися на захист столиці, яка тепер розглядалася як оплот християнства. Всі, саме всі європейці – англійці, іспанці, українці, німці, поляки, італійці (тобто генуезці, венеціанці, тосканці, п’ємонтці, і піддані Папської держави, що приєдналися до них).
12 вересня вони здобули приголомшливу перемогу, яка змусила Кара-Мустафу втекти, кинувши своїх верблюдів і слонів, своїх волів і своїх мулів, свою кукурудзу і свою каву, своїх страусів і павичів, своїх дружин і наложниць, щоб дружини та наложниці не потрапили до рук невірних собак, Кара-Мустафа перерізав їм горло всім до одного.
Навіщо я це все розповідаю?
Щоб зрозуміло було, що сьогоднішня навала ісламу на Європу – не що інше, як ісламське Відродження! Відродження багатовікового експансіонізму ісламу, його багатовікового імперіалізму, його багатовікового колоніалізму. Європейцям це може нагадати чуму Третього Рейху. Це гарне порівняння. Але тільки фундаментом цієї лавини варварів 21 століття служить демографічний вибух, плюс іслам, одна зі світових релігій, що саме по собі набагато небезпечніше за нацистську теорію юберменшої.
Це відродження ісламу 21 століття – хитріше. Більше підступне. Набагато небезпечніше своєю демографічною базою. Сьогодні ця навала характеризується не тільки сучасними Кара-Мустафами або Алі-пашами, або Ахмет-пашами та Сулейманами Чудовими, бін-Ладенами та аль-Заркауї та різними Арафатами та іншими головорізами, які підривають себе разом з хмарочосами чи автобусами.
Сьогодні це відродження ісламу організовано як лавина іммігрантів, які селяться в наших країнах, на нашій рідній землі. І замість поваги до наших законів вони демонстративно нав’язують нам свої власні. Свої традиції – вище ви трохи прочитали про ці традиції – свого бога. Чи знаєте ви, скільки їх живе сьогодні на європейському континенті, тобто на землі, що простяглася від Атлантичного океану до Уралу?
Близько 60 мільйонів. В одному лише Євросоюзі близько 25 мільйонів. Поза ЄС – 35 мільйонів. Це включає Швейцарію, де їх налічується понад 10% населення, Росію, де їх 10,5% населення, Грузію, де їх уже 12%, острів Мальта, де їх 13%, Болгарію, де їхня кількість досягла вже 15%. 18% на Кіпрі, 19% у Сербії, 30% у Македонії, 60% у Боснії-Герцеговині, 90% в Албанії, 93,5% в Азербайджані. Наразі їх мало лише в Португалії (0,50%), в Україні, де їх 0,45%, у Латвії – 0,38%, у Словаччині – 0,19%, у Литві – 0,14%, Ісландії – 0,04% (о, щасливі ісландці!). Але скрізь, навіть в Ісландії, їхня кількість швидко зростає. І не тільки тому, що навала триває безперервно, а й тому, що мусульмани є найплодючішою етнічною та релігійною групою в світі.
Цьому сприяє вироблений ще в Середні віки механізм демоекспансії – багатоженство. Як гордо заявляли і заявляють лідери ісламу — матка жінки в Корані розглядається насамперед як зброя!
Оріана Фаллачі, італійська журналістка
