Суспільство

Молилися і вірили у нашу перемогу

Багато хто, після того як Чернігів і область звільнилися від рашки і з’явився мобільний зв’язок, закидали мені: чого мовчиш, не озиваєшся? Кажу: живий, здоровий, увесь цей час перебував у Чернігові. Мабуть, як і для більшості, віроломне вторгнення російських агресорів в Україну спочатку стало для мене шокуючим, потім усе єство переповнила лють (як вони могли – скотиняки!), а потім в голові виокремилася і засіла одна думка: так треба!

Воля, на жаль, без крові не дається і ця абсолютно несправедлива кровожерлива війна, можливо, останній шанс Україні залишитися Україною, щоб люди наші, нарешті, зрозуміли: нація формується в боротьбі, громадяни стають нацією тоді, коли усвідомлюють які цінності і життєві пріоритети можуть втратити.

Добре, що і після вторгнення ми працювали, була робота. Навіть під час повітряної тривоги записували телефоном наших співрозмовників (потім прослуховував, то на деяких записах чути звук сирени), монтували сюжети і передачі, випускали їх в ефір. Ракетні і артилерійські обстріли зовсім не лякали. Хоча спочатку за кожної сирени з родиною ховалися у погребі, потім перестали бігати і заспокоювали себе: Бог усе бачить, якщо треба – збереже. А от від нальоту ворожої авіації чомусь було моторошно. Звук літака, що пікірує, проникав навіть через цеглу та бетон. А коли зовсім недалеко розбомбили стадіон, трусонуло так, що думали й погріб розвалиться.

Як і для всіх, хто в цей час був у Чернігові, найтяжчим став місяць, коли залишилися без світла, води і тепла. Не було також змоги і нашій «Чернігівській хвилі» виходити в радіоефір. Та і вдома сидіти було несила. З донькою щодня виходили у місто: за водою, за хлібом, за харчами, шукати де б його підзарядити телефони. Скільки тих черг вистояли! Якось я навіть пожартував: коли вдосвіта займаєш чергу – день починає наповнюватися конкретним змістом. А багатогодинні черги – це нові знайомства і розмови. Знаєте, жодного разу не чув, щоб хтось засумнівався у праведності нашої боротьби. Тобто наші чернігівські люди прекрасно розуміють якого життя вони хочуть і у якій країні хочуть жити. Одна жіночка мене переконувала: «Зачем мне их «русский мир», я хочу жить в Украине. Это я вам как русскоязычная «бандеровка» говорю».

Від інформаційного вакууму нас врятував маленький приймач на батарейках, який років з десять лежав запилений у шафі. Ми його дістали, включили і (уявляєте!) він запрацював. Слухали Українське радіо і марафон ЮАразом. Вмикали ефір тричі на день: зранку, пообіді і увечері – берегли батарейки. А потім, коли вдалося придбати нові батарейки, слухали вже і довше.

Не знаю як хто, а ми молилися: за наших захисників, за волонтерів, за тих, хто в умовах війни як і раніше продовжував працювати, за чернігівців, за українців, які потерпають від воєнного лихоліття. Молилися і вірили – українці переможуть.

Після того як рашисти покинули чернігівську землю і з’явилася технічна можливість почати радіомовлення, «Чернігівська хвиля» знову вийшла в ефір. Чули б ви як наші слухачі, стримуючи сльози, дякували, що в ефірі з’явилося ЧЕРНІГІВСЬКЕ слово! Тож нині на роботу йдеш зовсім з іншим настроєм. А ще горджуся своїми колегами, які мінімальною чисельністю, не нарікаючи на труднощі, щодня ведуть телевізійне і радіомовлення на теренах області.

Сьогодні хочу виконати одну місію. З початком широкомасштабної війни я нікого із своїх друзів не вітав з днем народження. Якось важко було знайти потрібні слова. Тепер же, дорогі мої друзі-іменинники, хочу побажати вам сил та снаги: і на Перемогу, і на відбудову нашої любої країни. Кожному знайдеться робота, аби було здоров’я. Ми обов’язково будемо щасливими, навіть не сумнівайтеся!

Насамкінець, ще одне. Дякую усім своїм друзям, що ви є. Жоден з вас не схибив, не засумнівався у праведності нашої боротьби і у нашій перемозі. Це багато вартує. І нехай світле Великоднє свято наповнює наше життя вірою в добро, у перемогу світла над пітьмою! Хай наступне свято Воскресіння Христового, що символізує перемогу життя над смертю, відбудеться вже у мирній Україні! І щоб коли, як сьогодні, у небесах прокотиться перший весняний грім, ми не здригалися від думки: невже знову бомбардування!

Ми мирна нація, ми мудрий народ, ми обов’язково переможемо! Все буде Україна!

Анатолій Тютюнник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.