Жив колись в Конотопі Толік.
І була в нього мрія про великий будинок і шоб статуя Вєнєри в саду і фонтанчик електричний.
А оскільки Толя був людина цілеспрямована, то шоб здійснити мрію пішов працювать в ДАІ. І якось так непогано все в нього пішло, почав строїтися, а потім покумився з начальником ДАІ області і рвонув на повишеніє.
Сусіди даже бачили, шо приїхала доставка і статую розгружали в Толіковим дворі, хоча він вже десь в Сумах працював…
А потім раптом хтось розказав, шо бачив Толіка в дворі. Зарісший як бомб, в якомусь рваному адідасі і забуханий.
Послали Вадьку Рижого з Пляханом на розвєдку.
Той прийшов через два дні, очі червоні від сліз і розказує…
Вопщім поставили Толіка десь на путі кортежа перекривать рух на перехресті. Отвєтствєнность жутчайша. Чий кортеж не сказав, но відать когось із самої гори.
Толік всю ніч не спав, нервував, аж розстройство случилося. Но напився таблеток і — на пост. Став зараніє, виключив світлофор і регулює, шоб швидко перекрить, як команда буде.
Ну дали команду, він палкою махнув, машини стали і тут так с*ака зачесалася, хоч плач. Він уже йорзав як міг, а вона чешетьця. Ну, він рукою почухав, а водіям показалося, шо, мол, махнув — їдьте. А тут — кортеж. Толік з переляку чуть свистка не ковтнув. Кинувся напереріз машинам. І… таки врятував кортеж. Пронісся той.
Йому потім даже медаль дали за доблесть, шо врятував кортеж. А от у Толіка стався нєрвний зрив. Не може працювать. Як бачить перехрестя, то с*ака чешеться так, шо роздирає до крові.
Лікар сказав шо то — психосоматика.
Вопщім Толіка списали в запас. Правда, з харошой пенсією.
Но жизнь вже так не радує як тоді, коли був нужний людям. Дак мужики скинулися і купили йому фонтанчик електричний. Хай радує героя.
Руслан Горовий
