Була у мене манічка: х’тів купити справжнього ковбойського капелюха. Ну, подобються мені ці хлопці (ковбої). Їхній джинсовий стиль. Я сам майже не одягаю піджаків і костюмів, віддаючи перевагу джинсам, джинсовим курткам і сорочкам. Приїхав я у Техас, зайшов у Волмарт, а там нічого пристойного. Раптом виявив, що у Конро, де я зупинився, живе моя давня подруга Наталія Сергієнко. Ми з нею навіть зустрілися, поїли морозива, згадали минуле.
І я попросив, щоб вона мене завезла кудись, де можна купити ковбойського капелюха. Але і з нею ми нічого 
пристойного не знайшли.
Коротше, прилітаю в штат Мічиган. Там зустрічаю теж давнього знайомого ще з початку 90-х років Дмитра Кублицького (він там понад 20 років уже). Сиджу я у нього в хаті і плачуся, що не знайшов у Техасі ковбойського капелюха.
Діма йде до іншої кімнати і виходить звідти з отим капелюхом, на якому бачите мене на фотках із США. Каже: купив років 10 тому, ручна робота, жодного разу не одягав. Бери в подарунок.
Так Діма вдовольнив мою головну примху. Я і сам нічого так у тому капелюсі, а коли з Дімою курили сигари, то взагалі дуже органічно виглядали…
Юрій Луканов
