Це ті спогади, які змушують серце битися частіше, а в грудях зароджується теплий згусток енергії, який стискає з неймовірною силою, йому не вистачає місця, він підходить теплим комом до горла і… на секунду свідомість згадує те відчуття, — відчуття щастя. Ми з Ігорем закінчили четвертий курс. Сесія, екзамени позаду, у нас канікули, ми вільні!
Ми вже рік як одружені, ми до безтями закохані один в одного, перед нами попереду усе життя, ми щасливі. Приїхали спочатку до моїх батьків, а нас вже чекає подарунок. Моя мама вручає нам гроші (у неї теж почалися канікули, і вона отримала свої вчительські відпускні) і говорить: «Їдьте на море. Це вам подарунок до річниці одруження». Ого! Оце подарунок! А мимо нас один за одним шмигають поїзди «Київ-Євпаторія», «Київ-Феодосія», «Київ-Херсон», «Київ-Миколаїв», «Рига-Сімферополь».
Ми вибрали Євпаторію, сіли і поїхали.
Так склалося, що ні я, ні Ігор раніше не бували на морі, ну чомусь не прийнято було у наших батьків возити дітей на оздоровлення до моря. І от моя мама вирішила зламати цю 
негативну практику. Звичайно, що нашій радості не було меж. Також не бували раніше і в Криму, тому хотіли побільше побачити.
Першою нашою екскурсією стала поїздка на «Ракеті» до Ялти. Тобто, не поїхали, а поплили з вітерцем. І ось вона, красуня Ялта! Що ми тоді знали про Ялту. Те, що прочитали і що нам здавалося цікавим. Зокрема, що Ялта розташована на південному березі півострова і вважається справжньою перлиною Криму. «Ялос» – грецьке слово, що означає «берег». Так назвали грецькі моряки, які заблукали і заснували поселення на мальовничих місцевих берегах. А «ялида» в перекладі з кримсько-татарського – «на березі». Перші поселення на території майбутньої Ялти датуються приблизно 6-5 століттями до нашої ери. Але екскурсовод про це нічого не розповідав. Натомість водив нашу групу по будинках-музеях і пальцем показав – он тааам будинок Софії Ротару.
Пам’ятаю, що на цьому етапі ми попросили вільний час, аби подивитися місто самостійно. На жаль, часу до відправлення нашої екскурсійної «Ракети» залишалося мало, а Ялта була така цікава і незвідана.
Пам’ятаю, що дошкуляла спека, до якої ми не були готові. Але ж було поряд море! Ми тоді пообіцяли собі, що наступного року приїдемо сюди надовше і організуємо собі екскурсію самостійно. Та якось не склалося. А потім ми приїхали в Євпаторію вже з маленькою дитиною, а потім з двома, тож було не до екскурсій.
Ми виконували настанову моєї мами, і майже щоліта планували нашу відпустку на липень, на річницю нашого одруження, і їхали в Євпаторію. Коли діти підросли, разом їздили на інші екскурсії, щоб обстежити щось нове. А Ялту залишали на потім. Ми вже давно перейшли на кольорові фотографії, а Ялта в нашому фотоальбомі була тільки чорно-білою.
Коли діти стали дорослими і вже не хотіли з нами їздити до моря (а ми й не ображалися), ми, нарешті, зібралися здійснити свою обіцянку і відвідати Ялту. Купили екскурсію з Євпаторії, приготували аж два фотоапарати, але завадила якась дурня. Чи то ми перегрілися на пляжі напередодні і в обох була температура, чи щось інше завадило, але ми тоді не поїхали. І знов відклали на потім. А потім не сталося, не склалося, вже не їздили до Криму, а потім грянув 2014-й. А восени 2015-го не стало Ігоря…
Ці спогади лишилися тільки на чорно-білих фотографіях, які, на жаль, не передають кольори і колорит Ялти. І скільки б разів ми не повторювали фразу: «не відкладайте на потім, бо потім не буде…», все одно повторюємо цю помилку. Але я знаю, що мені туди потрібно поїхати, пройтися тими місцями, куди ми хотіли повернутися удвох, і зробити кольорові фото. Я не можу знати, коли це станеться, але це має бути!
Зінаїда Куценко
