Урочистих в’їздів у Єрусалим було насправді два. Першим в’їздив римський намісник — маршем легіонерів, з демонстрацією сили і могуті непереможної імперії, зі зброєю, що виблискувала перемогами. А другим в’їздив якийсь дивний галілейський пророк, що паралізованих на ноги ставить, біснуватих влади нечистих позбавляє, сліпих і кривих уздоровлює, а щойно вивів з гробівця свого друга Лазаря, що вже був піддався тлінню…
Слава про його чудеса пройшла Іудеєю, але він вирішив в’їздити геть не пишно – на осляті.
Євреї очікували, що Він визволить їх від римської окупації, тому й кричали “Осанна” і кидали осляті під ноги пальмове віття. Народ завжди хоче когось, хто визволить його, щоб самим — без поту і крові, яким-небудь чудом. («Без війни і мобілізації» — додамо, як у нас сьогодні).
Оздоровив же прокаженних – ось хай і народ визволить! То нічого, що він чужинець, галілеянин, – у ті часи і ще пізніше рідко будь-яким народом правили свої по крові; що в галлів, що в саксів, що в русів, що в євреїв…
… Насправді Пальмова, чи як у нас Вербна неділя — це трагічна подія. Бо Він пробував доказати народові, що визволення починається зі здобування в серці Любові, Милосердя, Миру, з очищення душі від гріхів, а не від заміни римської влади на владу юдейських першосвященників, які часто бували ще жорстокішими щодо свого народу. Але Його не чули — простіше кричати “Осанна!”, щоб завтра, після розчарування, кричати інше:”Розпни Його!”. Бо ж не зробив чуда для цих “маленьких, простих людей”. Які самі не хотіли напружитись…
Через кілька днів замість пророка вони виберуть розбійника. Ні, я не про Ющенка і Януковича — я про Ісуса і Варавву.
Василь Чепурний
