Телефонує «дама» зі столичного офісу «Wolksvagen Ukraine» і просить відповісти на кілька питань щодо сервісу та якості обслуговування у регіональному центрі. Спілкується російською, просить кілька хвилин уваги. Я погоджуюся з однією умовою — якщо вона перейде зі мною на українську мову. Кажу, «я ваш україномовний клієнт в державі Україна, а не в Росії. Демонструйте, як мінімум, повагу до свого клієнта».
Яка реакція?
Вона нервово відповідає: «Я рускоязичная!». Крізь зуби дякує і… кидає трубку.
І ось таких рускоязичних кадрів, які готові роздерти та знищити і мову, і саму Україну, перетворивши її на «Новоросію», аж кишить. Їх менше не стало. Згадайте свіжу історію з викладачкою з університету ім. Драгоманова.
Після цієї розмови, у мене одразу в уяві пробігли перші дні окупації орками Донецька і Луганська, де подібні персони кричали «Путін, ввєді вайска, рускоязичних претісняют!»
«Притіснєніє руского язика» в їхній уяві це навіть тоді, коли ви на своїй землі, Україні, вимагаєте у рускоязичного посадовця спілкуватися державною мовою. Їх єто обіжаєт потому, рускій язик апріорі «всєм должен бить панятєн само сабой». А мої вимоги це лише вибрики «зарвавшегося хохла-националиста».
Вони не хочуть їхати на історічєскую родіну за поребрик. Вони хочуть Росії тут. У моїй хаті.
Сергій Зарайський
