Обіймаю. Тих, хто не спить ночами, бо щосекунди чекає дзвінка з фронту. Або хоча б смс. Тих, хто молить Бога про зустріч. І тих, хто вже знає: зможе обійняти тільки подумки. Тих, у кого вже немає сил усміхатись, але треба. Бо поряд діти, їм теж страшно. А треба жити – і вчитись. І з ними вчитись, і замість їхніх вчителів вчити, бо вчителям теж важко, і вони, буває, зриваються…
Обіймаю тих, у кого вже немає дому. І навіть фото про щасливе мирне свято в родинному колі за домашнім столом — не завжди збереглися… Обіймаю тих, кому від втоми і напруги хочеться просто сісти в куточку і тихо вити… Але треба витирати сльози, збирати себе докупи — і йти працювати. Донатити. Рахувати, 
економити, відкладати — і ще раз донатити.
Обіймаю тих, хто знаходить в собі сили помагати іншим. Хоча б просто посидіти і поговорити. Вислухати. Поплакати разом. І обійняти. Обіймаю кожного нашого воїна, хто просто зараз під вогнем. Бо так — у них мусять бути надійні бліндажі, і вдосталь потужної зброї, і тепла форма, і багато дронів… Але наші обійми, наша щоденна турбота і любов потрібні не менше…
В цю ніч — переходу у 2024-й — настрій у нас не святковий. Ворог знову пробує вкрасти у нас свято. 30-те грудня – провели у скорботі за своїми загиблими від російського обстрілу Запоріжжя, Дніпро і Одеса. 1-го січня — у жалобі Київ.
Обіймаю рідних усіх, кого зжерла ця розвʼязана путіним війна. Бо кожна жертва — наш спільний величезний біль. Але виплакавши очі, зберігаючи памʼять, прислухаючись до звуків за вікном — ми складаємо плани на рік новий. Молимося за наших захисників, просимо допомоги в Неба для України. І думаємо: що можемо зробити самі, власними руками, покладаючись тільки на себе.
У нас є спільна мрія. У нас є спільна велика мета. І ми справді велика родина. Яка серед цього болю і випробувань може вистояти тільки разом.
Тому — не боїмося свого суму: він природний. Долаємо тривогу, вдихаємо глибше — і йдемо в рік новий. Працювати. Захищатись. Ставати сильнішими. Будувати справедливу державу. Берегти країну: для нас і наших дітей. І ми уже перемогли. Бо ми — разом. Обіймаю усіх, хто не здається.
Алла Мазур
