Суспільство

Веселий цвинтар

Ну, хіба може цвинтар бути веселим!? От, в наших Сиворогах, він не страшний, не лякливий. Ну, якщо не веселий, то вже точно світлий, якийсь майже прозорий. В селі донині збереглися різні назви місцин. При одному звучанні яких, одразу віє якоюсь пахучою і чомусь теплою древністю. От вслухайтесь: Ластенія, Карачинова, Висічка, Чорний кут, а є ще і Горани.

Так от саме на Горанах, куди дорога через Вивіз, в’ється буквою Z, аж на саму гору, там і розкинувся цвинтар. Ще малому, показуючи цвинтар, тато мені толкував: «Дивися, Сірожику, тут не село, тут в землі лежить вже цілий великий гОрод Сивороги». І додавав: «Всі колись тут будемо, під вишеньками».

А не страшний наш цвинтар тому, що він на горі. Тут, якщо добре підскочити, то й до неба дістати легко. Позаду старезний ліс, а зовсім поруч озеро, яке своїм дзеркальним оком, довго-довго вдивлялося в небесну височінь. Тепер, правда то «око» уже сліпе, нема кому його промити. А ще і не лякливий цвинтар тому, що завжди тут встановлювались лише білі кам’яні хрести. Біленькі, як розмальовані. Це вже зараз пішла дурна мода чорнити наш цвинтар, гЕпати чорні плити і тим тяжко наганяти безкінечний траур. А той траур, ніц нікому не потрібний. Ні тому, хто за межею, ні тому, хто в цьому проявленому світі.

Пам’ять МАЄ БУТИ СВІТЛОЮ!
Та і я, грішний, на могилах батьків мусів зробити усе чорним. Бо нема уже тих добрих майстрів-каменярів, які витісували з білого каменю пам’ятники.

А цими днями, прийшовши вклонитися могилам своїх батьків, предків і таких рідних і близьких односельчан, побачив на гладкому горбі, на наших Горанах одинокий білий хрест. Його встановили як знак розширення нашого цвинтару на цій площі.

Звісно, забриніла в серці струна смутку, але глянувши, в якій кучерявій осінній розкоші купаються мої Сивороги і які безкінечно прекрасні небеса, стоячи навіть на цвинтарі, нема страху. Є якщо не радість, то все ж глибока, усвідомлена Світлість.

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.