Культура

Помер Король Гумору, Олег Чорногуз

Сумно… Вчора в обласній лікарні Вінниці, після важкої хвороби на 87-му році життя пішов у далеку дорогу відомий український письменник, Король Гумору й Сатири, кавалер двох орденів Ярослава Мудрого Олег Федорович Чорногуз. У рідному селі Іванові (Яневі) залишилася пам’ятна алея, яку ми з ним посадили…

А ще лишився побудований незадовго до смерті на батьківському обійсті новий будинок, названий на честь світлої пам’яті дружини «Лідиним домом», як він і обіцяв їй за життя. Не здійсненою поки що зостається його мрія про Музей чотирьох поетів — двох народжених тут поляків і двох українців, одним з яких є він сам, Олег Чорногуз!

Але ми втілимо у життя і цю його мрію!

І буде в селі вулиця Олега Чорногуза! І буде літературна премія його імені за кращий гумористичний чи сатиричний роман року!

Поховають письменника у Києві, на Байковому цвинтарі, поряд з коханою дружиною Лідією, яка була для нього усім…

Спочивайте з Богом, друже мій! Вічна Вам Пам’ять!

Вадим Вітковський

Книги і пам’ять

Від імені Національної спілки письменників України висловлюю щирі співчуття всім рідним і близьким визначного українського письменника. Олег Чорногуз – не лише автор першого українського сатиричного роману «Аристократ з Вапнярки», як зараз про нього всі пишуть. Його перу належить ще багато художніх творів, e яких наша гротескна дійсність останніх десятиліть була змальована майстерно і нещадно правдиво.

А ще Чорногуз – надзвичайно потужний публіцист. Його відозви і полемічні статті з приводу пекучих і болючих тем сьогодення не раз викликали резонанс у нашому суспільстві. Його остерігались і поважали у владних кабінетах – за гостре слово, незалежний аналітичний розум, талант бачити життя без прикрас і писати про це пристрасно і талановито…

Останні роки Олег Федорович, покинувши Київ, жив у своєму рідному селі на Вінниччині. Мабуть, почувався самотнім після бурхливого столичного життя? Чи нарешті спокійним?..

На відміну від попередніх років, впродовж довгих місяців його самітництва ми з ним практично не бачилися і лише зрідка розмовляли по телефону. При цьому я жодного разу не відчув у його голосі якогось песимізму чи смутку. Навпаки, він надзвичайно емоційно коментував останні події, а надто нашестя дикої орди рашистських варварів…

Гірко і тяжко втрачати тих, кого знав близько і чиєю думкою дорожив. З кожною важкою втратою світ ніби звужується і блідне… Що залишається після відходу письменника за небесний пруг? Книги і пам’ять.

Михайло Сидоржевський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.