Минулого тижня, а точніше, у п’ятницю, тиск, який артеріальний, уявив себе Бубкою у кращі його роки. Стрибав, анахтема, навіть без жердини. Діватись нікуди: довелося прилягти. Окрім пігулок тощо взявся читати (у який раз) «Аристократа із Вапнярки». Цю книжку недавно придбав у столичному «Букіністі», бо мої всі «Чорногузи» залишилися у Донецьку…
Сумно… Вчора в обласній лікарні Вінниці, після важкої хвороби на 87-му році життя пішов у далеку дорогу відомий український письменник, Король Гумору й Сатири, кавалер двох орденів Ярослава Мудрого Олег Федорович Чорногуз. У рідному селі Іванові (Яневі) залишилася пам’ятна алея, яку ми з ним посадили…
Ну, хіба може цвинтар бути веселим!? От, в наших Сиворогах, він не страшний, не лякливий. Ну, якщо не веселий, то вже точно світлий, якийсь майже прозорий. В селі донині збереглися різні назви місцин. При одному звучанні яких, одразу віє якоюсь пахучою і чомусь теплою древністю. От вслухайтесь: Ластенія, Карачинова, Висічка, Чорний кут, а є ще і Горани.
Ми ще не здобулися в літературі на свого Кнута Гамсуна, але вже породили тисячі Павликів Морозових… У книжок дуже часто чистіша біографія, аніж у їхніх творців… Відповідь на запитання: чому сам не пишу художньої прози..? Всіх відповідей не знаю. І вже нецікаві.
