Пішли раненько на Житній базар за любистком.
— А звідки ви, — питає дядько, який стоїть, як посеред моря, у свіжій м’яті та мелісі.
— Із Києва, — кажу.
— А до Києва ви де жили?
— До Києва — теж у Києві, бо я тут народилась.
— Ну, бо ви так добре по-нашому говорите.
— А по-якому, — кажу, — мені говорити, адже ж ми в Україні живемо, нє?!
Дядько лукаво мружить око і відповідає:
— Розказував мені мій дід, як у революцію у Димері усіх комісарів постріляли. А чого ви їх постріляли?, питають люди. А бо пили, крали і по-ненашому говорили…
— Жаль, — кажу, що не усіх комісарів тоді вистріляти устигли.
— І я так думаю, — киває дядько головою, — ну, і зі святою неділенькою вас…
— І вам хай Бог помагає, — кажу, беручи до рук сніп пахучого розмай-зілля.
Галя Плачинда
