Кілька днів тому їхала в метро! На «Золотих Воротах» когось притиснуло в двері! Довго просили: «відпустіть, будь-ласка, двері». Я подумала, що у того, кого притисло, слабка реакція, тому що, ну вже дуже довго реагує..! Коли через кілька станцій людей стало менше, побачила чоловіка у військовій формі з дуже стомленим обличчям…
Я сидів на лавочці у скверику на Соборній площі і узгоджував з дружиною по телефону свої подальші дії. Вона попросила мене нагострити ножі до м’ясорубки, і я розпитував: як мені дістатись до майстерні. З’ясувавши, ми ще кілька хвилин поговорили про все, про що не встигли вдома. Під час нашої бесіди мою увагу привернула одна обставина: кілька людей різного віку та статі, які пройшли повз, пильно поглянули у мій бік. І я усвідомив, що таке слава.
… Чому сучасні діти плачуть, потрапивши в перукарню? Бо в них живе генетична пам’ять про оте знаряддя тортур, що вгорі, на світлині. Хто з цим страховиттям у своєму житті не стикався, поясню: це механічна машинка для стрижки. Ні, не овець, не баранів, а людей. Винайшли її ще в кінці ХІХ століття: чи то американець Ліленд, чи італійський перукар Альберто Гомес, котрому, бачите, ліньки було працювати ножицями.
