Я колись працював у Фундації Ольжича, вважай ОУН «мельниківців». Се було на нинішній вулиці Мазепи в Кийові. Роки були лихі 90-ті. Про те, як я «послав» останнього Президента України в екзилі Коляна Плав’юка зараз охоти розповідати не маю, а про те, як «мельниківці»-ОУН опікувалися дрібочкою красного вітчизняного письменства скажу.
Скажімо, Сергій Руденко, випускник київського журфаку не дасть мені збрехати, як ми, «совки», чекали тих, з-за «бугра», які навчать нас, совків-журналюг, полюбити Неньку, а в результаті, виявилося, що ми ось тутечки (за Іваном Багряним) і стали нинішньою силою. Слова!
Бандерівці ОУН ніколи не переймалися піїтами. «Мельниківці» ОУН хоч не з охотою та трішки прислухалися і до Олега Ольжича, і до О. Теліги, а понад усе, видається мені, до Уласа Самчука.
Звісно, працюючи у Фундації Ольжича, я «польових досліджень українського сексу» наслухався з перших уст і про тих, і про тих. І мені тута, в Кийові, нині ніяка Галіція не сміє заперечити: Міхновський із Середньої України, власне, є стяг Четвертого Універсалу.
Я до міри вивчив історію і «бандерівців», і «мельникіців». А що стосується щирої правди, то «мельниківець» У. Самчук, а, власне, Тарас Бульба-Боровець – найкраще, що маємо з часів УПА. За що я схиляюся до творчості великого Уласа Самчука. Галіціє, помовч…
Ярослав Орос
