Розповім, як букетик конвалій допоміг мені зрозуміти суть твердження, що повертатися — погана прикмета. Йшли ми з Назарчиком до бібліотеки. Дорогою я зупинилася на мить біля квіткового кіоску. Завжди зупиняюся. Бачу, а там конвалії продаються, 10 злотих за букетик. Думаю: дороговато трохи, в супермаркеті за таку ціну тюльпанів можна купити.
А з іншого боку — що то, десять злотих?.. І якраз стільки готівки маю… Але позаяк йшли ми не в напрямку дому, а навпаки, та ще й планували прогулятись після бібліотеки, то вирішила ті квіти не купувати. Доведеться ж їх нести з собою, а руки у мене візком зайняті. На зворотньому шляху купимо, вирішила я, і ми пішли далі.
Та раптом, пройшовши вже метрів двісті, я згадала, що сьогодні субота, і квітковий кіоск навряд чи працюватиме цілий день. Одне слово, повернулися ми і купили той букетик.
Було невеличке розчарування і від його розміру, і від свіжості квітів: трохи вже прив’яла значна частина з них. Але запах компенсував ті мінуси. Під час прогулянки, куди б ми не заходили, все навколо наповнювалося божественним ароматом конвалій.
Ну, начебто все добре. Але це не кінець історії.
Коли ми вже поверталися, неподалік нашого дому натрапили на… конвалії. Продавали їх чоловік на кріслі колісному і жінка. Обидвоє похилого віку. Конвалії у них були свіжесенькі, букетики більші, ціна нижча. Я б охоче купила квіти і в них. Тим паче, що завжди хочеться підтримати таких людей. Але у мене вже не було готівки.
Отже, висновок. Звісно ж, не треба мені було повертатись. Бо коли щось не дуже вдається, не варто боротися з плином подій і перти проти течії. Бо там, попереду, тебе чекає щось краще.
Оксана Драчковська
