Чернівецький чоловік Дмитро вранці обов’язково щось робить, і у нього є потреба спілкуватися з іншими людьми. Але все частіше він доходить висновку, що в Чернівцях є люди, які спеціально вночі не сплять, щоб вранці всіх ненавидіти! Дмитро помітив, що це, зокрема, стосується продавчинь хлібних магазинів. Ну, тут можна хоча б пояснити – доводиться раненько прокидатися, бо перший хліб привозять вдосвіта. А чого нервуються касири супермаркетів, схожі на той таки хліб, який вистрибує із тостера?
Чого нервуються зранку водії маршруток чи тролейбусів, інші працівники підприємств критичної інфраструктури? Чого взагалі нервуватися звичайним перехожим?
Дмитро цього не розуміє.
Сам Дмитро працює у кав’ярні в самому центрі міста. Там, де особливо нервово. Ні, не баристою, не прибиральником, не кухарем і взагалі ніким. Він туди приходить просто посидіти. Дмитро — антураж кав’ярні, її вивіска. Така у нього робота! Правда за неї не платять. Принаймні відкрито.
Він щодня приходить у кав’ярню, сідає за своїм столиком і сидить. Всі довкола нервуються, а він спокійний і мовчазний. З нього вже давно припинили брати гроші, бо він символ! Хіба можна із символа брати гроші? Він символізує спокій, і стоїть на перешкоді нервовості.
Як і інші, Дмитро раніше також нервувався. Боровся за свободу слова. А коли настала свобода слова, то з’ясувалося, що йому, як і багатьом його побратимам та посестрам, крім «Вимагаємо свободи слова!», більше немає чого сказати. То чого нервуватися?
Володимир Килинич
