Суспільство

Про канадийку-Іванку

Жила колись в Конотопі Іванка.
З самого дитинства ненавиділа совок. Жовтенятський значок зривала, піонерський галстук так і не примусили вдягти.

Добре, шо вже совок валився.
Причому непонятно — чого так? Бо й батько шось там в райкомі працював, і мама тоже була по партійній лінії, а дочка — ні к селу, ні к городу.

Ще підлітком, а вже їздила в Київ за Рух на маніфестації, і в місті виступала. І, вроді, кажуть, шо це саме вона лєніна, шо навпроти вокзалу біля лунатіка стояв, збила разом з львівськими пацанами.

Потім з кучмою воювала, а як його на другий строк вибрали, то плюнула і уїхала в Канаду.
А там мемуари написала. Дак ото й дізналися звідкиля в неї така нелюбов до совка.

Вопщім, повіз якось її ще в садіку батько до бабусі. І забув іграшки взять. Ну, не вертать же ж через них? Ну, і дитя тик-мик, гратися в ляльки, а чим? І побачила бюстік лєніна на етажерці, взяла, замотала в хустину і гулялася.

А потім батько побачив, вихопив пупсіка-лєніна, та ще й по руках Іванці надавав. І всьо. З цього моменту її від совка і відвернуло. І від пупсіків тоже, кстаті. Отакі діла.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.