Суспільство

Рашисти б’ють, а наші – мовчать…

Сьогодні трохи переглядала свої «воєнні»записи. Ось цей точно підніме комусь настрій… Їде ворожа техніка по Олишівській дорозі на трасу Київ-Чернігів. Наче трохи збоку погриміло, (там стоять наші соколики) і вже з-поза дерев видно стовпи диму: один, два, три, чотири… А ще коли горить стільки й на Київській трасі – на душі робиться святково.

І чомусь весь час згадуються слова з української народної казки «Про котика й півника»: «Цок та в лобок, та в писану торбу»…

А сьогодні із самого ранку ворог обстрілює позиції ЗСУ. А у відповідь — ні звука… Зате російські фашисти гатять по тій ділянці безперестанку та ще й так, що моя хата ходором ходить. І я ходжу, не знаходжу собі місця…

Не витримала, пішла до чоловіка, що знає більше від мене. Кажу: «Щось, напевно, трапилось: по наших стільки часу б’ють, а вони не відповідють».

Чоловік байдуже махнув рукою: «Нехай б’ють – наших там уже два дні як немає».

Валентина Мастєрова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.